У далекому майбутньому, коли міста сягали неба, а технології стали частиною людської сутності, над Мегаполісом-9 вирував шторм. Це не була звичайна гроза — це була гроза, народжена болем і гнівом самої

У давні часи, коли ліси були густішими, а місяць світив ясніше, серед засніжених вершин і таємничих долин жив він — Луа, воїн-монах із стародавнього роду ведмедів, нащадків духів Землі та Неба. Його народ

У далекі часи, коли зорі ще співали пісні людям, а нічне небо було вуаллю богів, існувала священна водойма, що мала ім’я — Серцевина Зоряних Вод. Вона лежала посеред первісного лісу, закутана в тумани,

У глибинах пелюсткового раю, де аромат плюмерій висів у повітрі, немов солодкий шепіт мрій, вона гойдалася на старовинній вікторіанській гойдалці, вкрита м’яким золотим світлом. Її темне кучеряве волосся

В глибині старого трояндового саду, залитого м’яким золотим світлом вечора, на кам’яній лавці сиділа дівчина. Її темне, кучеряве волосся спадало хвилями на плечі, ледь тремтячи від подиху вітру. Очі, карі

Кажуть, у старому районі Едо, де провулки давно зрослися з темрявою, а ліхтарі не світять уже сторіччя, інколи з’являється Вона — тиха, мов тінь, і легка, як подих мертвого вітру. Мешканці навколишніх

У темряві між світами, де час не має сили, а сонце ніколи не сходить, з’явилася Вона — темний ангел з очима, які пам’ятають кінець світу. Її звали Ліра, і про неї не писали в хроніках. Вона була із тих,

Вона не була з Токіо. І навіть не з Японії. Але цього дощового вечора її обличчя губилося серед мерехтливих віддзеркалень неону на мокрому асфальті Шінджюку. Каплі стікали з її короткого чорного волосся,

Серед безмежного простору уяви та цифрової реальності народжується вона — Небесний Нексус. Вона не належить ні до часу, ні до простору. Її тіло складається з бірюзових хвиль світла та золотих геометричних

Вона з’являлася, ніби з іншого виміру — з темного серпанку між світлом і тінню, як примара епохи 80-х і 90-х. Її довге волосся — біло-рожеве, мов блискавка у нічному небі — спадало каскадами на плечі,

Десь за межами звичних уявлень про світ, де не ступала нога людини, височіють зелені гори — настільки високі, що їхні вершини ховаються в хмарах. Але, на відміну від звичних гірських краєвидів, тут немає

У світі, де магія була могутньою, але непередбачуваною, жила чарівниця зі здібністю, якої не мав більше ніхто. Вона не могла керувати вогнем чи викликати бурі, зате мала дар, що зачаровував усіх: її руки

Колись, у часи, коли людина й духи ще розділяли цей світ, жив у горах стародавнього царства могутній дев’ятихвостий лис на ім’я Ун. Його хутро сяяло в місячному світлі, а жовті очі проникали в саму душу,

У безмежному просторі космосу дрейфує давнє поле битви — мовчазний свідок колись великих змагань. Астероїди, вкриті таємничими рунами, пливуть крізь зоряний пил, освітлений сяйвом далеких туманностей.

Серед сірих, зношених каменів старовинної брукованої вулиці, де, здавалося б, немає місця для життя, пробилася лаванда. Її тонке, але міцне стебло впевнено тягнеться до неба, а глибокий фіолетовий колір

Над долиною вставало червоне сонце, що висвітлювало стародавній розлом землі, який виник мільйони років тому. Колись ця земля пережила страшну геологічну катастрофу — могутній поштовх, що перетворив частину

З самого дитинства Олександра захоплювалася давньогрецькою культурою та міфологією. Вона годинами читала міфи про німф – чарівних створінь, які втілювали природну красу, грацію та витонченість. Для неї

Вона стояла на краю розпеченої рівнини, а за її спиною здіймалося затемнене сонце, створюючи палаючий ореол навколо її силуету. Вітер розвіював її мідно-червоне волосся, змішуючи попіл і пил у вихорі,

Серед темряви та зловісного серпанку, що огортає старий ліс, стоїть вона — могутня й прекрасна. Її чорна шкіряна сукня з витонченими шнурівками виблискує в примарному світлі, відкидаючи загадкові відблиски.

Вона любила читати з самого дитинства. Книжки були її найкращими друзями, провідниками у світи, які існували десь за межами реальності, але ставали для неї справжнішими за сірі будні. Вона відкривала книгу