Вона стояла на краю розпеченої рівнини, а за її спиною здіймалося затемнене сонце, створюючи палаючий ореол навколо її силуету. Вітер розвіював її мідно-червоне волосся, змішуючи попіл і пил у вихорі, що кружляв довкола її ніг.
Її очі світилися внутрішнім полум’ям, відображаючи не лише світло небес, а й силу, що вирувала всередині. Вбрана у чорне, золоте й темно-червоне, вона виглядала наче жива стихія, що крокує крізь хаос. Її одяг, ніби створений із тіней і жару, переливався, немов розпечене вугілля, готове знову спалахнути.
На її шкірі мерехтіли вигадливі символи – візерунки, що нагадували вогонь, списи й бойові знаки. Вони розповідали про пройдений шлях, про битви, які вона витримала, і про виклики, що ще чекали попереду.
Вона рушила вперед – упевнено, без страху. Попереду була невідома дорога, можливо, небезпека. Але вона не зупинилася. Адже в її жилах текла не просто кров – у них палав вогонь.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI
