У світі, де магія була могутньою, але непередбачуваною, жила чарівниця зі здібністю, якої не мав більше ніхто. Вона не могла керувати вогнем чи викликати бурі, зате мала дар, що зачаровував усіх: її руки повертали час назад для розбитого скла.
Келихи, розбиті в пориві гніву, старовинні дзеркала, що розсипалися на уламки, навіть випадково розчавлені флакони парфумів – усе, що здавалося втраченим, відновлювалося під її дотиком. Кожна тріщина згладжувалася, кожна піщинка знаходила своє місце, і за мить предмет знову ставав цілим, немов нічого не сталося.
Проте люди приходили до неї не лише з битим склом, а й із розбитими серцями. «Чи можна повернути те, що зникло назавжди?» – питали вони. Але чарівниця лише сумно посміхалася. Її магія працювала лише на скло – крихке, холодне, але просте. А от час людських вчинків не піддавався жодному заклинанню.
І все ж, коли у світлі свічок в її руках знову складалися уламки чергового келиха, здавалося, що хоч на мить вона справді тримає в долонях саму вічність.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI