Коли принциповим для сім'ї є наявність у холодильнику ковбаси, але її якість у торгівельних мережах викликає сумніви, єдиним виходом є - зроби її сама! Бо ти ніколи не знаєш, із якого м'яса чи якихось обрізків робили ту чи іншу ковбасу на підприємстві. Що із спецій туди потрапило і в яких кількостях - також невідомо. А для прооперованого шлунку ці показники мають величезне значення. Та і для здорового, ага, теж! Бо мене менше лякали совкові варені ковбаси, про вміст у яких туалетного паперу ходили легенди. 🤣 Не чули? - Розповім.
"Лікарська" по 3 рублі 30 копійок кілограм, "Любительська" по 2 рублі 80 копійок кілограм, "Русанівська" - теж в таких приблизно цінових рамках. Ці варені ковбаси купити можна було не всюди. Люди спеціально їхали в Київ, щоб дістати ці дефіцитні та все ж таки смачні продукти. Але про їх виготовлення часто ходили слухи нібито від "людей із конвеєра ковбасної фабрики".
Всім відомо, що у часи совка ВСІ, хто б де не працював, - КРАЛИ. Крали те, із чим працювали: хто квіти, хто туалетний папір... На ковбасних фабриках крали м'ясо. Щоб сім'я мала що їсти, та ще й продати можна і мати додаткову копійку.
Але ж для того, щоб із отриманого на виробництво ковбаси м'яса вийшла відповідна вага ковбас, потрібно було вкрадене м'ясо чимось компенсувати. І, як кажуть легенди, на роль замінника найкраще підходив туалетний папір. Він нібито гарно розчинявся у ковбасній масі, не дуже псував якість і вигляд готової ковбаси. От і їли всі покупці "Лікарську" та "Любительську", не знаючи, із чого насправді її виготовили.🙃
В наш час мені ще важче зорієнтуватися в якості ковбасних виробів. Я би їх ніколи і не купувала. Та традиція існує, чоловіку потрібен запас "на всяк випадок", от і приходиться купувати шо попало.
Надоїли мені ці сумніви. І вирішила спробувати приготувати свою, домашню ковбаску. благо у м'ясному магазині навіть спеціальна оболонка із кишок продається.
Купила м'яса. Перекрутила його на м'ясорубці. Додала трохи перемеленого сала. Посолила, поперчила, почасничила сухим часником. Поклала зерен гірчиці. Перемішала, і - на пару годин у холодильник.
Дістала ручну м'ясорубку. Прилаштувала знайдену у давніх шухлядах трубку, яка одягається на м'ясорубку. Натягнула на неї кишку, і - вперед, начиняти фаршем.
Спочатку у мене нічого не виходило: фарш стягував кишку із трубки, він не проштовхувався по ній далі. Подумавши над цим, я зрозуміла, що кишку потрібно одягати не так. Її натягують на трубку "гармошкою", доти, доки це можливо. І тільки потім наповнюють фаршем. Він по мірі наповнення стягує цю кишку-гармошку доти, допоки вона не закінчиться. Тоді зупиняєшся, знімаєш кишку із трубки і зав'язуєш. І так можна наробити кілометри ковбаси... Але в мене була обмежена кількість фаршу. Тому спеклося те, що зробила. Але для нас двох і цього предостатньо!
Тепер маю нову мрію: знайти побільше реальних рецептів домашніх ковбас, які споконвіку робили українці, використовуючи вирощену на своєму присадибному господарстві худобу та птицю. Добре було би, якби моя старенька мама пригадала і нашу ковбаску, яку вона із батьком робила щороку. Для нас. Для себе. Для всіх. І та ковбаска була найсмачніша у світі!😍
