Холодні серпневі ночі...
Вранці вже і не знаєш, чи то светра вистачить для прогулянки, чи вже куртку діставати з шафи. Навіть шапка часом проситься на голову, так некомфортно йти цією змерзлою вулицею.
Та про холод забуваєш, коли занурюєшся у навколишню красу. А в нашій горбистій місцевості з малесенькими річечками та великими штучними водоймами ця пора року особливо красива. Бо у низинах завжди вранці стоїть густий туман. Через те, що і вода, і земля ще тримають тепло літньої спеки. А повітря вже встигає вихолонути за ніч майже до десяти градусів. І ця холодна оболонка поверхні води чи землі активно перетворює вологу у мілкі крапельки туману, який клубочиться понад землею.
Але сьогодні ті клуби туману якось надто високо піднімалися, аж до багатоповерхівки, яка стоїть трішки вище ставу і луків. А коли мені ще й димом повіяло, як у дитинстві, коли палили на городах картоплиння, то я й засумнівалась, чи то справді туман над дорогою поплив. Схоже, таки дим. Але якийсь він не хижий був, не агресивний, і дуже швидко розвіявся. І я вчергове пригадала, як спалюють сміття на промзоні, де спеціально для цього викопують глибокі ями. А ми потім дихаємо отим всім: горить пластик, плівка, резина, шини, старі рами, вікна та двері із тисячою шарів фарб...
Ні, я проти того, щоб за паління сухого бараболиння чи городніх відходів рослин викликали поліцію. Цей дим нічуть не гірший за ті вихлопні гази, які дають автівки. Ба навіть кращий. А попіл від рослин ще й землю удобрює. А ще спалюються море шкідників та грибків, і на наступний рік город буде здоровішим.
