Так-так, саме солодкі вишні. І так я знаю, що вишні мають кислий смак, це просто такий сорт. Я не знаю, як він називаються, просто я колись відрізала кілька гілочок з вишні, що росла у подвір'ї невеличкого чотириквартирного будинку на Кайзервальду, де я винаймала квартиру з братом. Ці вишні були дуже солодкі, то коли я з'їхала після весілля, я ще раз туди повернулася, щоб взяти ці гілочки і щоб свекор нащепив ці гілочки (бо він цим займався). І ось ці прищепи вже які вимахали за десять років і як гарно вони цвітуть.☺️
У нас є теж ще звичайні вишні, більш кислі, але вони леше починають розцвітати і ще не вкриті таким пишним цвітам. То ж можливо я ще їх сфотографую і теж поділюся з вами, якщо буде час і натрій. Бо коли цвітуть сади, це справді красиво, і цим варто ділитися, не зважаючи на те, що я це роблю чи не щороку. Але коли фотографувати одні і ті ж дерева щовесни, то ще й можна подивитися на їхні зміни з часом, бо коли ми просто дивимося на один і той ж же вид щодня з вікна кухні, ми не помічаємо змін. А потім дивимося світлини і одразу гостро відчуваємо плин часу. І така думка: "Боже, які ці вишні ще малі, а пройшло лише два роки". І гіркий присмак - ми вже у тому віці, що два роки це "лише", а не "цілих два роки". Колись ці два роки могли складати цілу чверть нашого життя. А саме життя було безмежно попереду. Тепер вже не так... То ж і миті, коли ми можемо милуватися весняною красою, тепер теж відчуваються геть по іншому...
