Так, спочатку бажання поїхати на Десну було пов'язане із бажанням зробити традиційні світлини. Бо вже багато-багато років ми на Великдень виїжджаємо до улюбленої річки на риболовлю. І обов'язково робимо світлини нашого святкового туристичного столика. На ньому у цей день завжди буває паска та крашанки. Все решту - це вже обідній стіл, тому 'все решту' лишаємо поза кадром. 😁
Берег був багатолюдним. Народ, хто в курсі, що на природі святкувати краще ніж дома, підтягнувся до Десни. Звісно, вітанням сьогодні було "Христос воскрес", і відповіддю - "Воістину воскрес". І ніхто ні в кого не питав, віруюча ти людина чи просто так, 'ознайомлена'. 😊І нікому в голову не приходить у такий день сперечатися з приводу 'яка церква правильніша' чи 'якою мовою розмовляєш'. Може, саме через те, що Десна не дозволяє навіть думати про такі дурниці. Тут атмосфера спонукає спостерігати, дивуватися, захоплюватись величчю дикої природи, і, за бажанням, ловити рибу. або, як вирішив наш сусід по берегу, - раків. 🙂
Розпакувавши вудки та спінінг, роздивляюся обстановку на воді. Ось вона, риба. Це мілкота пух ловить, наїстися хоче. А ось - РИБА. Хижак. Ганяє малечу, теж щоб наїстися. Значить, можна спробувати піймати і ляща, і жереха чи щуку з судаком. Із лящем зрозуміло: прикормка + хробачки на гачки. А от на яку приманку ловити хижака? Раз він ганяє рибок по верхній воді, - значить, на поверхневі блешні та воблери.
Пробую.
Кілька варіантів, пару десятків спроб, - тиша, хижак не реагує.
І раптом пригадую, що тільки вчора читала допис свого давнього знайомого, і він сказав, що крупний хижак клює ближче до дна.
Ближче до дна! Супер!!! Бо найбільше за все люблю ловити рибу на силіконові приманки, методом джигування! О, як я скучила за цим заняттям...
Навіть не роздумуючи, чіпляю ось цю яскраву рибку від "Релакс копито". Закид. Протяжка раз. Протяжка два... Удар! Є!!!
Не вірю своїм відчуттям, не вірю рукам, що крутять котушку спінінга, кінчик якого напружено зігнувся і його кидає у різні боки риба на гачку... Раптом рибина перевертається над поверхнею води, і, блиснувши срібним боком, падає у воду... і кінчик спінінга полегшено випрямляється... котушка крутиться легко...все, риба зійшла.
Залишились тільки захоплено-заздрісно-здивовані погляди багатьох мужчин, що рибалять поруч. І питання до бабусі, яка видала такий соковитий кадр із сходом риби: "Що це було?". А бабуся, намагаючись триматися впевнено і достойно, хоча руки трусяться від емоцій, каже їм:"Жерех". Бо вона знає: так атакує приманку тільки він. 😎😇
Потім я пообривала всі саме такі як ця приманки об корчі на дні Десни. Це - нормально, саме через завали на дні річки тут і важко джигувати. Тим більше цінними є кожна вдала клювака на силіконову рибку, яку ти із ризиком обриву містично ведеш по закоряженому дну. Обірвала і купу інших приманок. На тому мій хижак і закінчився.
А в чоловіка потроху клювало. Через обривистий берег приходилось постійно допомагати діставати його улов. В результаті - маємо що посмажити на вечерю.😉
У проміжках між клюваками насолоджувалась величчю плинної річки, роздумуючи про прекрасне та вічне. Тут і качечки прилетіли, щоб розбавити картинку та потішити погляд своєю красою. Величезної поваги заслуговують ці дикі жителі водойм: ніхто ніколи їм не допомагає жити, скоріше навпаки: їм загрожують хижаки, мисливці, стихії... А вони живуть!
... Вечоріло. Пора додому.
Вибиратися деснянськими луками до асфальтованої дороги - ще той квест! Добре, що не було дощу і земля не розкисла. Тому ми без пригод дісталися до села. Залишивши на горизонтах привид столиці...
