Холодний вітряний день і шокуючі новини з Ізраїлю з самого ранку не додали настрою вихідного дня. Людство котиться у прірву. Війни ні на мить не стихають, вражаючи своєю жорстокістю нормальних людей. Безкарність країн-агресорів спонукає і інших нелюдів розпалювати страшні багаття в різних куточках світу. Дипломатія не працює, працює зброя. Первісний світ, а не ХХІ століття...
Із такими думками найкращим рішенням для отримання рівноваги в душі було усамітнення. Але ж не будеш просто так одиноко сидіти чи лежати весь день. Тим паче, сім'я звикла в неділю отримати якусь гарну страву, що не готується щоденно. Та й свіженького сиру на варенички купили, і кисле молоко для тіста є. А головне - у мене кухня знаходиться у підвалі, а туди рідко хто заходить. Крім котиків, звісно: їм прийшлося піти жити у підвал, бо в хаті поселилася собачка Бона.
Якось все одно не було бажання заморочуватися з тими варениками. Але котики так чекали, коли я закінчу ліпку і дам їм залишки сиру, що мені стало соромно за свій депресивний стан. І справа потихеньку пішла: спочатку довго і старанно місиш тісто, потім робиш варениці, начиняєш їх сиром, защипуєш. Перший є, все добре, тісто гарне, котики чекають. 🙂
От так потихеньку і відлетіли сумні думки. Тішишся вже тим, що все виходить, що рідні матимуть смачну українську їжу на обід, що недільний день не змарновано. І котики також тішаться: їм дісталося по пару ложок свіжого сиру. 🐈
