Росія продовжує ракетний терор мирного населення. Війна не припиняється, і жоден українець на сьогодні не перебуває у безпеці, де б він не перебував на території своєї держави.
Живучи неподалік від столиці, нам приходиться після кожної такої атаки на Київ відповідати на повідомлення від родичів та друзів, чи у нас все нормально. Звиклося... на жаль.
От і сьогоднішня ніч також була тривожною і трагічною. О третій ночі росіянці атакували Київ балістичними ракетами. Їх було випущено 10 штук. Всі ракети було збито силами ППО. Але уламки смертельного залізяччя наробили лиха. Слава богу, обійшлося без загиблих. Але ж - десятки сімей залишилися без житла і автівок, десятки людей травмовані і фізично, і психологічно.
...По трасі їхати в туман - це роздуми. Особливо після того, як вже відповіла всім: ми після ракетної атаки вціліли.
І ти думаєш: чи наступного разу буде кому відповісти на запити своїх рідних та друзів? Так, питання риторичне. Відповідь на нього дати неможливо. Бо навіть оцей густий туман - це також небезпека на трасі. Плюс слизька дорога. Плюс не зовсім вмілі водії... Їдемо потихеньку, щоб уникнути нестандартних ситуацій.
Ось ще одне нагадування про небезпеку: вже скоро два роки, як нас звільнили від окупації російськими військами, а розмінування не закінчується. Заповідний ліс досі становить велику небезпеку для прогулянок. Спеціалісти і досі тут працюють.
Але якщо не їздити по трасах чи не ходити по замінованих руськими територіях можна, оберігаючи себе від небезпеки, то від ракет чи шахедів ніхто не захищений. Навіть уламки несуть велику загрозу.
Весь день чомусь не виходить із голови: як оці люди, які за секунди залишились без свого майна, без дому, без транспортних засобів? Зима ж на вулиці... Куди йти, як і де жити далі? Допомога - допомогою, але ж це не перспектива швидкого налагодження життя...
Туманно надворі. Туман у голові. Туман війни не дає спокою... 😨
