Вже з місяць я ніяк не знаходила можливості піти на ставок. Причому не просто так, погуляти. А ще й порибалити з криги. Бо це заняття я дуже-дуже люблю, тільки от наш дивний ставок не зовсім те місце, де можна розраховувати на гарного хижака. Та - інших місць, таких як на Київщині чи Чернігівщині, тут немає. Тому - використовуємо те, що "під рукою".
Аж ось таки настав той недільний вечір. Беру вудку для балансирів та важких блешень, і йду на ставок, ловити окуня чи щуку. Там вже з обіду рибалить мій чоловік, в нього все необхідне є, тож можна не перевантажувати себе лишніми речами. Ополонки чоловік вже там набурив, з них і ловитиму рибу.
Ще здалеку я помітила якісь дивні відблиски по всьому ставку. Наче хтось порозставляв якісь величенькі відра чи то дзеркала. Біля чоловіка теж щось виблискувало в променях сонця.
Підійшовши ближче, побачила величезні куби криги. Це так орендарі робили отвори для того, щоб дати кисень рибі. Адже під таким товстим льодом він у воду не поступає, і риба може задихнутися. От тільки не зрозуміло, чому вони в ті отвори не поставили очерету. Все знову позамерзало...
Поки чоловік бурив товстенний лід вже добряче тупими ножами льодобуру, я обійшла купу ополонок, пробуючи, чи не клює там риба.
Ні, риба цього разу спала. Мабуть, зміна погоди 'притисла' її до дна. Зате я вдосталь находилася та налюбувалася прекрасними пейзажами. А риба нікуди не дінеться, вона - не крига, не розтане. Іншим разом спіймаю!
