Привіт, друзі!
Зважаючи на те, що в суботу діти ще були в моєї мами, ми вирішили скористатися нагодою та трохи відпочити. Взагалі планувалося, що вони проведуть у бабусі два тижні, але зрештою ми забрали їх уже через тиждень, тобто в неділю, одразу після того, як повернулися (точніше паралельно з тим, бо попросили забрати дітей кума). Та на момент початку цієї історії вони ще гостювали в бабусі.
Отож, після поїздки в Яремче ми трохи перепочили, я попідливала все, що потребувала поливу, а вже через день моя кума запросила нас приєднатися до них у поїздці до кемпінгу, тобто поїхати з наметами на одну ніч, а перед тим покупатися.
Місце це нам добре знайоме. Один чоловік здає там облаштовані місця під намети. Є столики, місця для відпочинку, майданчик для волейболу. Все чистенько й доглянуто: сосни підрізані, трава покошена. Хоча цього року особливо косити й не було що, бо через посуху трава росте дуже повільно.
Одним словом, місце дуже гарне. Розташоване воно на високому пагорбі. І лише цього року я спустилася вниз та побачила, що наш улюблений кемпінг насправді стоїть на величезній кам'яній скелі. Раніше я думала, що це просто пагорб. Але якщо подивитися знизу, то стає зрозуміло, наскільки там усе серйозно, яка скаляста потуга у нас під ногами. На гору можна заїхати автомобілем просто з траси, тому ми завжди так і робили. Але якщо їхати наприклад по Ґуґл картах, то вони приведуть вас саме до підніжжя і ви нагору не потрапите, так що це місце наче тільки для "своїх". 😉
Колись (коли мої подруги відпочивали там без мене з дітьми), там стався неприємний випадок. У темряві хлопчик послизнувся й покотився схилом униз. Зупинився буквально за метр від води, зачепившись за дерева, які росли біля самого берега. Чоловік моєї куми навіть не зміг дістатися до нього зверху й був змушений підпливати з боку озера, щоб допомогти дитині.
Тож місце там справді небезпечне. На щастя, цього разу господар уже встановив огорожу вздовж небезпечної ділянки. Тоді її ще не було.
Але до кемпінгу ми поїхали не одразу. Спершу заїхали на озеро Задорожнє біля Миколаєва. Я там не була вже дуже давно, а чоловік взагалі потрапив туди вперше.
Щоправда, поїздка почалася з невеликої конфліктної ситуації. Кума навіть викликала поліцію та писала заяву через людей, які самовільно перегородили доступ до її улюбленого пляжу. Просто поставили паркан там, де його не мало бути.
Після цього ми добре накупалися, трохи відпочили й уже надвечір вирушили до кемпінгу.
Розклали намети та зайняли наш улюблений столик. Там столиків багато, але ми завжди стараємося сісти саме в тому місці, звідки відкривається неймовірний краєвид на захід сонця.
Саме за ці вечори ми всі й любимо це місце.
Ми провели сонце за обрій, посмажили шашлики, поспілкувалися та просто відпочили душею і тілом. Ніяких гучних нічних посиденьок не було. Ми вже не такі молоді, як колись. Усім нам уже близько сорока років.
Тож навіть коли ми близько опівночі почали розходитися спати, дехто жартував, що для таких старих пердунів, як ми, це вже й так дуже пізно. 🤪
