Пекло на землі і вогонь у відповідь: як ми пережили цю ніч і чому окупантам вже не до сміху
Привіт! Сьогодні трохи новин з особистими та не тільки відчуттями, що відбувалося останнім часом.
Я прокинувся близько третьої ночі від того, що шиби в моєму вікні буквально ходили ходуном. Цей низький, мерзенний гуркіт «шахеда», який неможливо сплутати ні з чим у світі, прорізав нічну тишу Києва, а за секунду пролунав вибух, від якого серце на мить просто зупинилося. Я схопив телефон, пальці тремтіли, коли гортав стрічку моніторингових каналів, але всередині росла не паніка, а якась люта, викристалізувана лють. Ніч проти другого жовтня стала черговим випробуванням на міцність для кожного з нас, але якщо ворог сподівався зламати нас цим масованим нальотом, він знову прорахувався.
Зранку столиця зустріла нас трагічними й важкими новинами. У Дарниці ворожий дрон угатив просто в житлову двадцятип'ятиповерхівку. Страшна трагедія, яка забрала життя однієї людини, ще двоє поранені. Я дивлюся на ці кадри зі зруйнованими квартирами й розумію, що на місці тих людей міг бути кожен із нас.
У Голосіївському районі уламки потрощили автівки та будівлі, але справжній колапс чекав на місто трохи пізніше, коли всі почали збиратися на роботу. Окупанти цілеспрямовано гатили по нашій інфраструктурі та мостах. На Південному мості пошкоджено опору, і рух ним повністю перекрили. Додайте сюди закритий у бік Лівого берега міст Патона та лише одну працюючу смугу на мосту Метро — і ви отримаєте справжнє транспортне пекло. Осокорки, Дніпровська набережна, Печерськ перетворилися на суцільні кілометрові стоянки, ціни на таксі злетіли до якихось космічних висот, і єдиним реальним порятунком для тисяч киян стала наша стара добра кільцева електричка. Водночас увечері важкого удару зазнала й Дніпропетровщина, де ворог поцілив по адмінбудівлі вугільного підприємства ДТЕК у Павлограді.
Але знаєте, що тримає мене в тонусі й не дає опустити руки? Розуміння того, що ми більше не граємо у ворота, де б'ють тільки по нас. Поки ми пробиралися крізь затори, у глибокому російському тилу палало так, що було видно з космосу. Наші хлопці влаштували їм таку «бавовну», від якої окупанти ще довго чухатимуть потилиці. Наші безпілотники завітали в Самарську область, і після гучних вибухів спалахнула ЛПДС «Самара». Щоб ви розуміли масштаб: це не якась там дрібна бензоколонка, це найбільший у Європі нафтовий хаб площею у двісті шістнадцять гектарів! Там сходяться одразу чотири магістральні нафтопроводи із Сибіру, Казахстану, Татарстану та Оренбурга. Також дісталося й Волгограду, де під удар потрапила промислова зона з хімічними та металургійними гігантами. Навіть сам Путін вже публічно вимушений визнати, що наші системні удари по їхніх НПЗ та нафтобазах суттєво притиснули російську економіку й коштували їм близько одного відсотка ВВП. Повірте, для країни-агресорки це колосальні збитки, які вони вже не зможуть приховати за своєю пропагандою.
В окупованому Криму ніч теж була далеко не спокійною. У Нижньогірському районі дуже вдало «прилегло» по електричній підстанції. Через це вибухнули високовольтні мережі, і в Курманському районі загарбники були змушені ввести жорсткі графіки відключень: три години світло є, а три години — темрява й романтика при свічках. Окупаційна влада лише безпорадно бідкається на масовані атаки дронів, але це тільки початок їхньої довгої й темної зими.
Все це відбувається на тлі дуже цікавих і турбулентних подій у світі. Поки Кремль у своїх хворобливих фантазіях знову марить «швидким захопленням» усієї Донеччини, світовий енергетичний ринок просто трясе. Китай раптово поставив на паузу експорт власного пального, а через перекриття Ормузької протоки світові ціни на нафту й бензин готуються до чергового стрибка вгору. Водночас міжнародний тиск на агресора тільки посилюється: Сполучені Штати вдарили потужними новими санкціями по тіньових фінансових схемах РФ, і навіть Індія, яка довго намагалася сидіти на двох стільцях, уперше почала тиснути на Москву з вимогою розблокувати чорноморський експорт.
Коли я аналізую всі ці події, то виразно бачу: ця війна стала випробуванням не лише на зброю, а й на економічну та ментальну витривалість. Ми проходимо крізь безсонні ночі, зруйновані будинки та мостові затори, але при цьому бачимо, як руйнується міф про непохитність тилу нашого ворога.