Друзі вони такі: завжди знають, що тобі не вистачає для повного щастя.
На даний момент, звісно, нам всім не вистачає МИРУ. Росія повинна навіки піти з нашої землі. І повернути все, що знищила за час війни тут. Тільки от не повернеш загиблих... тому прощення за цю війну росії не буде ніколи! 😡
Крім цього, у нас русня відібрала найулюбленіше заняття - риболовлю. Коли листаю старі альбоми, то щемить душа і хочеться мати машину часу... яка б не просто повернула мене у ті місця, але й перевернула хід історії. Щоб ніяка росія ніколи не посміла нападати на українців. Щоб не сталося 2014 року. Небесної сотні. АТО. ООС. І, врешті, повномасштабного вторгнення.
Щоб я, як і колись, спокійно ловила собі рибку. Мирну - на тараньку, сомів з судаками - діткам на філе. Бо там немає кісточок, і вони можуть їсти цю смачнючу рибу безпечно.
І ось наші друзі, повертаючись із риболовлі на річці Десна, завезли нам свій улов. Просто так. Щоб і посмажити могли свіжих підлящиків, і все решту засолити на тараньку. Ну раз ми самі давно вже не маємо змоги виїхати зайнятися улюбленою справою, то хоч приготувати рибку можна. І згадати......
Отримала масу задоволення від засолки. Пригадала всі нюанси і рекомендації старих київських риболовів. Тепер чекаю, коли вже 'достигне' моя таранька. Щоб отак, як колись, її розвісити посушити. І смакувати!