Цікава у нас картина вийшла на Великдень. Замість звичних для всіх традицій, що діти у цей день приїжджають до батьків, щоб у сімейному колі відсвяткувати Христове Воскресіння, мама приїхала до нас. Вірніше - її привіз мій брат. Ще вірніше - мама приїхала до себе додому, а тут і ми є, бо вже півроку як оселилися в батьківській хаті. 😁 Так що у нас все навиворіт: мама приїхала у свій дім, де зібралися її діти. Тепер можна святкувати! 👍
Ну святкувальники з нас такі собі, але зробили сніданок традиційним для Великодня. Із свяченими продуктами, свічечкою та привітаннями. Кожен тричі цілує у щоку свого родича, приказуючи - "Христос воскрес!". А той, кого цілують, має тричі відповісти: "Воістину воскрес!". Це по-нашому називається "Похристосатись".
Добре, що в наш час давно забуто переслідування людей за їх релігійні погляди, та особливо - за збереження традицій святкувань великих релігійних свят. Де це було таке, щоб у часи союзу ти міг вільно піти до церкви та посвятити паску? Могли за це не тільки із партії, а й із роботи вигнати. А з таким резюме ти вже нікуди на якусь толкову роботу не влаштуєшся.
Тому мої батьки ніколи до церкви не ходили. Та на Великдень свято в нашому домі було завжди. Робила його наша бабуся. Вона була не комуніст і ніде не працювала, тому й не боялася ходити до церкви. І от щороку на Великдень бабуся йшла на всеночну. А рано-вранці, як тільки сходило сонечко, приносила посвяченого кошика зі смаколиками. Найбільше я любила запіканочку із сиру. Ну, а дорослі, звісно, під чарочку горілки чи вина поїдали смачнючі ковбаски із хроном, а потім цокалися крашанками. Пасочки, до речі, бабуся випікала і не солодкі, і здобні. Так от хліба на Великдень ніхто не їв: замість нього були хлібні паски.
Отже, не було кому навчити мене традиціям у повному обсязі. Бо боялися навіть вдома за стіл всі разом сісти і їсти посвячене. Це вже втовкли нам в голову комуністи своєю пропагандою атеїзму. Довели людей, що вони більшим гріхом стали вважати похід до церкви і святкування Великодня чи Різдва, ніж, власне, прості людські гріхи.
Так що добре, що вже більше тридцяти років ми маємо змогу збиратися родиною навколо батьків у ці свята. Зараз батька немає з нами, і тим дорожчими стали дні, проведені разом із старенькою мамою.
Будь здорова, мамусю!❤️
