Хто доглядав своїх дуже стареньких мам чи тат, той розуміє, як буває важко втримати сльози жалю від неможливості дати їм те, чого вони просять... Добре, якщо після 90 років такі довгожителі ще мають достатньо сил для самообслуговування. Коли вони можуть самостійно ходити хоча би з паличкою чи ходунками, їсти та пити за столом, одягатися і взуватися.
Та моя мама останнім часом тільки слабшає і слабшає. Її мрією було побачити літо і свої розквітнувші півонії. А ще - походити ногами по землі. Бо вже кілька тижнів не може ходити зовсім, вожу її тільки по кімнаті, і то вистачає сил на хвилин 5 - 10...
Але коли приїхав нас провідати брат, то у мами додалося сил від щастя. І вона сьогодні таки вийшла на вулицю, і вже годину за допомоги сина і ходунків гуляє по двору! Я трішки хвилююсь, щоб не стало гірше. А брат заспокоює: подивись, яка вона щаслива, каже.
Заради щастя наших безпомічних батьків готова зірочку з неба дістати, аби тільки їм було легше переносити старість і той стан залежності від всього і всіх. Якби ж та зірочка допомогла. А поки що дістаю тільки колоски пшениці та маки, бо мама згадувала про жнива, і їй дуже цікаво бачити це: яка зараз пшениця на полях і чи достигне гарно до жнив.
Ех, життя... З літом тебе, мамуню!🙏
