Здається, у нас вирішується проблема прилаштування врятованої взимку із промзони собачки. І в цьому нам допоможе наш кіт.
Ми вже кілька місяців активно рекламуємо пошук дому для неї, але за цей час не отримали жоного запитання, жодного дзвінка від потенційних нових господарів для Джес. А собачка ж - не іграшка, вона все більше звикає до нас, до своєї території, до режиму дня, звичок і порядку своїх тимчасових хазяїв, тобто нас. І уявити тепер цю малу в чужому домі, з чужими для неї людьми та порядками важко: відчуття зради закрадається в душу.
Розум кричить: не залишай її собі, ти не витягнеш фінансово її догляд, залишати теж нема з ким, раптом треба буде в лікарні полежати. Поїхати нікуди не зможеш, бо теж з нею не всюди можна поїхати...
Але вчора відбулося наступне.
Наш мудрий кіт Мейсон раптом пішов зі мною вигуляти собачку.
Він все своє котяче життя любив гуляти зі мною і вівчариком Хенком, який восени пішов на райдугу... І це було не дивно: вони виросли разом.
Та інших собак, які бували в нашому домі, кіт ігнорував. Як ігнорував і Джес всі наші місяці спільного проживання.
І от, будь ласка: він пішов. З нею. Гуляти.
Прислухатися до Мейсона, чи до розуму? От в чому питання!😎
