Ох вже ці гриби! Ох ця пристрасть, блудити лісом з ножичком в їх пошуках! Ох ця звичка, - звертати увагу на ринках та перехрестях, чи не з'явилися люди з кошиками грибів на продаж! І коли вони з'являються, - все, раптово вмикається якась невідома сила і тягне тебе по гриби.😁
Саме так сталося вчора. Заїхали на ринок купити продуктів. А там, просто на вході, - два продавці з білими красивенними грибочками!!! Проходимо вглиб, - а там ще, і ще! Ого, давно такого не бачила. Точно - є гриби в лісі, треба їхати!
...Дрібний настирний дощ і холод не зупинив двох грибників. Швиденько переодягнулися вдома, взяли кошички, і - гайда до лісу. Куди - питання тепер не ставиться, бо часу на прогулянку зовсім трошки: маму стареньку надовго саму не залишиш. Тому одразу їдемо найдальше, і вже звідти переїжджатимем на інші точки, дорогою додому.
Підвезли двох літніх людей, які йшли кілометри за три від крайнього села лісовою дорогою. Одягнені не по-грибному, з важкою сумкою. Звісно, ми їх підібрали: морось, холод, до наступного села кілометрів 5 - 7, куди їм йти? Виявилось, що люди не мають чим доїхати у своє село, бо до них із нашого містечка, що є 'столицею' громади, дуже рідко ходять автобуси. Але всі важливі справи, як-то взяти якусь довідку чи обстежитись у лікарів, робляться саме у нас в Шумську. І щоб з'їздити сюди з їхнього села, треба потратити цілий день: автобус тільки вранці і вечором. От і вирішили вони не втрачати часу, а доїхати до сусіднього села, а там - як буде так і буде, пішки...
Ні, наш український народ - унікальний! Виживає вже в тисячних поколіннях, а влада працює тільки на власне благо... Ех.
Ага, про гриби.
Бачила багато парасольок. Люблю з ними фотографуватися, ну дуже вони гарні! Але - не беру їсти, хоч як би мене не переконували.
Оцих біленьких, схожих на порхавки, тут було дуже багато. Гарні, але на цьому і все. Сфотографувала і пішла далі.
І от неподалік знайшла одного білого. Гарненький, свіженький, товстенький, маленький! Красота. Думала, - поперло. Але - ніт! Більше не знайшла навіть зрізаних ніжок, тобто ніхто їх тут не позбирав до мене. Прийшлося рухатись далі.
На інших локаціях знайшли ще кілька білих, але мені чомусь попалися трухляві. Чоловіку пощастило більше, він і грибів ще взяв кілька, і маслючків, а наостанок знайшов два красивих підберезовики! І, у його стилі, - не сфотографував їх там де знайшов... А розказує мені: "Вони так гарно удвох там стояли під березою"... Блін, минуле століття! В тебе ж камера в кишені, візьми сфоткай, і розказувати не треба. А він каже - "Так ми скоро німими станемо, через смартфон спілкуватися будем".
І ви знаєте, - він правий.
Тому підберезовики вам покажу сфоткані вдома. Від цього вони не багато втратили краси!😁
