Привіт друзі. Хотів спочатку написати про фото, але, врешті решт, вирішив написати про справді актуальні речі - про страх перед кардинальними змінами в своєму житті.
Не хочу приводити власний приклад, хочу трішки помудрувати, пофантазувавши над абстрактним випадком абстрактного Леона (сподіваюсь нікого з таким ім’ям я не ображу).
І так, живе собі Леон у своєму стандартно сформованому, вже звичному для нього комфортному світі. В нього є досить престижна робота, зарплатня від якої його задовольняє десь 50 на 50. В цій роботі в нього купа речей, якій його білять, але є і речі які по справжньому приносять задоволення. Леон велику частину свого життя присвятив навчання та здобуванню освіти, яка допомогла йому стати фахівцем і потрапити на вищеописану роботу.
У Леона є батьки, які покладають на нього сподівання. Вони хочуть, щоб він за ними доглянув і допомагав їм. Вони з дитинства навчали його, що треба задовольнятись ти що маєш і не ризикувати. Вони в захваті від його роботи, яка дає статус і достойну на їх погляд зарплатню.
В Леона є кохана дівчина з якою він планує побудувати сім’ю, дитина на освіту якої, він щомісяця витрачає великий шматок своєї зарплатні. Дитина любить свою приватну школу, в якій навчається, в неї гарно виходить вчитися і Леону подобається давати дитині можливість отримати освіту саме в цій школі.
І тут, одного ранку Леон прокидається не з тієї ноги і розуміє, що той рівень життя який в нього є – це не те, що він хоче. Він розуміє, що його робота це не зовсім те, що він хоче робити і точно не те, що може принести для Ліона новий рівень життя до якого він прагне. Довгий час Леона розривають протиріччя і невпевненість у тому, що ж робити. І тут, одного дня Леон знаходить для себе алгоритм дій, які можуть одночасно задовольнити і його прагнення розвиватись в професії і заробляти на новий рівень життя. Біда тільки в тому, що для реалізації алгоритму необхідно прощатись із досить гарним сценарієм життя, який у нього вже є.
Сидить Леон і думає, йома-йо чого ж так страшно наважитись на зміни???
