Чи доводилося вам колись так заглибитись у себе, у свої спогади, що світ навколо ніби розчинявся? Щоби те, що здавалося давним-давно забутим, раптом виринало з такою силою, ніби відбулося щойно? Марсель Пруст, здається, присвятив цьому все своє життя, створивши з власних переживань щось настільки неосяжне, що аж досі дивуєшся, як одна людина могла це вигадати, а потім ще й записати. І, можливо, саме ця одержимість пам'яттю зробила його творчість такою монументальною, хоча спершу ніхто й не вірив, що з цього щось вийде.
Освіту він здобув у тому ж Парижі, а юнацькі роки провів у світських салонах, які потім стануть своєрідним "матеріалом" для його великого твору. До початку цієї монументальної праці, до своїх "Пошуків", він не був письменником, якого пам'ятали як когось серйозного. Його першою книжкою була збірка, а потім були есеїстика та переклади англійського мистецтвознавця. Зміни відбулися у 1906 році, коли він оселився в квартирі на бульварі Осман. Свідки казали, що стіни його помешкання були обшиті корковими плитами, аби приглушити шум вулиці. За кілька років, у 38-річному віці, він вирішив жити майже затворником, присвятивши себе лише одній, головній роботі свого життя.
Перший варіант його праці був готовий у 1912 році. За задумом, це мав бути цикл із трьох томів. Але доля внесла свої корективи, і не тільки в особисте життя автора — у травні 1914 року загинув його шофер, секретар і друг. До того ж, задум почав розростатися: матеріал п'ятого й шостого томів виріс уже поза первісним планом. Війна теж затримала публікацію.
Але повернімося до початку. У листопаді 1913 року паризьке видавництво Бернара Грассе таки випустило його книжку — перший том циклу, який автор був змушений фінансувати сам. Уявіть собі: до цього він отримав відмови від кількох видавців. У одному професійні читачі нібито скаржилися, що потонули в неозорому рукописі. Директор іншого видавництва, за французьким викладом, просто не міг збагнути, як можна витратити тридцять сторінок на опис того, як людина перевертається в ліжку перед сном. А в ще одному видавництві, де рішення ухвалював сам Андре Жід, рукопис теж не прийняли – Жід потім докоряв собі за це все життя.
І все ж, перша книжка побачила світ. А вже у 1919 році другий том, що мав українську назву "У затінку дівчат-квіток", здобув Гонкурівську премію. Це сталося не без гучної полеміки навколо рішення журі, але саме ця подія перетворила його на автора, чиє ім'я стало синонімом роману-потоку пам'яті. Це був переломний момент, коли світ нарешті помітив його унікальний голос.
"У пошуках утраченого часу", як зветься весь цикл українською мовою, створювався з 1909 року і аж до смерті автора. Три останні томи вийшли вже посмертно, а два з них — "Полонянка" й "Альбертина зникає" — він навіть не встиг остаточно відредагувати. Ось чому його тексти варто читати послідовно, від першого тому до шостого, доступного українською: він будує оповідь так, що кожен наступний том розкриває те, що в попередньому було лише натяком, іноді майже непомітним. Нині українською вже доступні шість томів із семи у перекладі Анатоля Перепаді, якого видавець називає одним з найвидатніших українських перекладачів.
Перший том, "На Сваннову сторону", поділений на чотири частини. Це дитинство оповідача у Комбре, де сцена із чаєм та особливим тістечком повертає йому цілу картину минулого, задаючи поняття мимовільної пам'яті. Тут Пруст окреслює дві "сторони" прогулянок — Сваннову і Ґермантську, які потім зустрінуться та змінять сенс одна одної. Є тут і центральна частина про те, як багатий Шарль Сванн закохується в Одетту де Креці; вона подана як окрема новела. Якщо хтось боїться обсягу циклу, то саме ця "Любов Сванна" може стати чудовим початком.
Другий том переносить оповідача в Париж та на курорт, де юнак закохується, а згодом знайомиться з групою дівчат, серед яких є Альбертина. Тут з'являються й інші ключові персонажі. Цей роман розвиває тему кохання, яке значною мірою живе в уяві того, хто кохає, і замість інтроспекції дитинства тут з'являється тонка сатира на курортне суспільство.
Третій том, "Ґермантська сторона", найпаризькіший. Оповідач проникає в аристократичні салони, зачарований недосяжною герцогинею, та поступово розуміє, наскільки цей блискучий ідеал, до якого він так прагнув, виявляється ілюзією. Тут відбувається смерть бабусі оповідача, а в салонних розмовах з'являється знаменита Справа Дрейфуса, що розколює суспільство. Цей том показує аристократів та їхні забобони, не відмовляючи їм у людяності.
Четвертий том, "Содом і Гоморра", відкривається сценою, що розкриває те, що довгий час лишалося прихованим, і задає тему "Содому". Друга половина повертає оповідача до курорту, де на нього накриває "порушення серця" під впливом спогадів про померлу бабусю, а підозри та ревнощі до Альбертини стають центральним рушієм сюжету. Це був останній том, який Пруст випустив за життя. Для читача це перехід від салонної сатири до психологічної драми про бажання та ревнощі.
П'ятий том, "Полонянка", виданий посмертно у 1923 році, будується навколо спільного життя оповідача з Альбертиною. Він намагається контролювати кожен її крок, але водночас розуміє, що не здатен її збагнути. На тлі цього — концерт, смерть письменника, принизлива вечірка, а завершується том звісткою про те, що Альбертина покинула дім. Цей том про спостереження, що перетворюється на володіння.
Шостий том, "Альбертина зникає", також виданий посмертно у 1925 році, є передостаннім. Після зникнення Альбертини світ оповідача руйнується. Біль втрати, спогади та ревнощі змушують його знову й знову повертатися до минулого. Чим глибше він занурюється у власну пам'ять, тим виразніше розуміє: людина, яку ми любимо, живе не лише в реальності, а й у створеному нами образі. Це текст про те, як любов переживає того, кого любили, і як втрата перетворюється на матеріал для письма.
Шість томів, які сьогодні можна прочитати українською, складають послідовну траєкторію: від дитячої пам'яті в Комбре до любові, яка переживає смерть коханої. Спершу Пруст ніби створює світ і його правила, потім показує, як він руйнується під тиском юнацьких ілюзій, салонного снобізму та прихованих бажань, а далі — як ревнощі перетворюються на володіння й, врешті-решт, на втрату. Кожна деталь повертається в наступних томах в іншому значенні. Так, крок за кроком, Пруст веде нас через лабіринти пам'яті, де кожен спогад має вагу, а кожна втрата — свою мелодію.
18 листопада 1922 року Марсель Пруст помер від пневмонії, залишивши по собі світ, у якому час не втрачений, а віднайдений.