Зал безмежного космосу

Чесно кажучи, я не знаю, для чого цей зал, якщо його взагалі можна назвати залом. Насправді це невеличка кімната, але за рахунок того, що вона повністю вкрита дзеркалами, відображення стають справді безкінечними.

Єдине пояснення, яке в мене виникло, — тут ти можеш відчути себе частиною безмежного космосу. Адже космос справді не має меж. Усі ці планети, які там показують, двояться, трояться, їхня кількість зростає в рази, і ти опиняєшся в просторі, що здається нереальним і фантастичним.

У якийсь момент ми відчули себе ніби в сцені з «Інтерстеллара» — у п’ятимірному просторі, коли герой Метью Макконахі падає в чорну діру й опиняється в дивному середовищі, схожому на бібліотеку, звідки він намагається достукатися до своєї доньки. Приблизно так само почувалися і ми: наші відображення нескінченно дублювалися, утворюючи довгі ряди — так само, як і планети навколо нас.

А ще в якийсь момент з’явилася така кольорова гама, що нагадала мені силуети з X-Factor: яскраві барви на тлі темних фігур. Чомусь саме така асоціація виникла в голові.

Загалом це дуже цікаве відчуття — хоча б на мить усвідомити себе маленькою частинкою безмежного космосу.