У своєму останньому пості я розповідав, як декілька років тому ми здійснили сімейну прогулянку до весняного лісу, де саме масово цвіли анемони і бідкався, що цього року може і не знайтися часу, щоб побачити цю неймовірну красу. Але час знайшовся і ми здійснили цього разу вже родинну прогулянку у складі мене, моєї донечки Даринки, племінника Яремчика та сестри 
Надзвичайно холодна весна, наче справжня жінка, стрімко змінила свій настрій з холодного на теплий, я б сказав спекотний, то ж ми ми взяли достатньо води і вдягнули панами для захисту від сонця (особливо відчуваю його я своєю вже достатньо лисою на маківці головою 😆).
Але не зважаючи на таку теплу погоду, ми натрапили ще на сніг! Його було зовсім мало, така невеличка плямка в затінку огорожі, під лісом. Діти раділи, наче ми знайшли справжній скарб і доторкалися до снігу руками, щоб перевірити його справжність 😄.
На фото він за спинами дітей:
До лісу з анемонами ми добиралися досить довго, діти постійно відволікалися то на метеликів, то на квіти, то на качок, яких ми побачили у місцевій калабані.
А оце ми пройшли біля озера, яке я згадував ось у цьому пості:
Так ми йшли по вузькій сільській дорозі, милуючись чудовими краєвидами, доки не дійшли до місцевої річки Млинівки. Ми колись переходили на протилежний берег по старому дерев'яному мосту, який був вже у дуже поганому стані. Аж нарешті його демонтували, а замість нового моста зробили земляний насип, а річку пустили бетонною трубою:
Прийшли ми у долину анемонів, а там все не так. Якось не казково. Анемони є, але їх небагато, та й тьмяні якісь. Мабуть це через брак вологи, бо на схилі було дуже сухо. Але ми ж прийшли "на пошуки пригод", як заявила моя Даринка, то ж довелося дертися вгору, на вершину височезного пагорба в лісі. Там ми влаштували собі невеличкий пікнік і трохи відпочили. Поки ми гризли печиво і запивали його водою, до нас підійшов невеличкий одноокий пес. Ми пригостили його печивом і він від нього не відмовився)).
Трохи відпочивши, ми спустилися вниз пагорбом і пішли далі дорогою, яка вела біля лісу. Коли ми дійшли до заболочених місць, то побачили, що саме там роз кинулося квітуче царство анемонів. Вочевидь моя здогадка на рахунок браку вологи була правильною.
Ми обережно, щоб не намочити ноги, пройшли через заболочену ділянку і потрапили на квітковий килим. Ще більше це стало подібний, коли діти лягли просто на землю, вкриту анемонами.
Але довго вони там не всиділи і почали бігати по лісу, просто радіючи довколишній красі:
То ж ми таки знайшли Долину анемонів, просто в іншому місці 😊.
А дітям прогулянка дуже сподобалися, хоча вони і втомилися надзвичайно, частину шляху довелося нам з сестрою нести їх)). Але ці спогади цього однозначно вартують!
