Привіт друзі! Нарешті, пора закінчити свою розповідь про дводенний похід разом з компанією друзів гірським хребтом Мармарош, основна частина якого проходить вздовж українсько-румунського кордону. Я написав про це стільки постів, тому що отримав масу вражень і зробив багато фотографій незрівнянних карпатських пейзажів. Однак сьогодні я розповім вам про закінчення нашого походу.
Отже, як я вже згадував, більшу частину нашого шляху вздовж гірського хребта ми пройшли в густому тумані, слідуючи один за одним вузькою стежкою. Незважаючи на те, що ми не змогли побачити далекі гірські пейзажі, довкола нас було багато цікавого. Наприклад, я був здивований, що на висоті майже двох кілометрів над рівнем моря ми виявили звичайні лісові гриби, ті самі, що ростуть нижче, в лісах на рівнинах - білі гриби, моховики, маслюки. Я також знайшов отруйні червоні мухомори, які були прекрасно помітні навіть у тумані.
Ще однією цікавою знахідкою були справжні поля високогірних карпатських чорниць, яких ще ніхто не збирав. Варто зазначити, що карпатська чорниця - це природний комплекс різних вітамінів, мікроелементів та бла-бла-бла речовин 😄. Це наче природна аптека, яка використовується для лікування та профілактики багатьох захворювань. Ми скуштували кілька ягід, які виявились дуже смачними, але ми були обмежені у часі, тому рухались далі.
Навіть спускаючись вниз порослою густою травою стежкою, ми все одно натикались на прикордонні стовпчики, розфарбовані у синьо-жовті смуги. Отже ми і далі ішли по межі двох держав.
Як, як завжди знаходився у кінці нашої колони, бо я постійно зупинявся, щоб сфотографувати якусь дивовижу. Головне було не захоплюватися безкінечним фотографуванням, бо тоді доводилося поспішати, щоб не відстати аж надто сильно.
Близько п’ятої години вечора ми спустились до підніжжя хребта, де пролягала цілком проїзна для автомобілів дорога, але нам було ще далеко від місця, де ми залишили свої машини. Після невеликої відпочинку ми пройшли лісовою дорогою десь дві години, це було досить легко. Але тоді розпочався один із найскладніших спусків у моєму житті. По-перше, вже стемніло і ми закінчували подорож у темряву із увімкненими налобними ліхтариками. По-друге, останню частину спуску ми долали вузькою ущелиною, дно якої було вкрите гострими сланцевими уступами, і якщо б ми зробили один невдалий крок, це могло б закінчитися досить трагічно (на щастя, ми всі дійшли донизу цілими, хоча й до дідька втомленими).По-третє, вже спустившись на лісову дорогу, ми трохи загубились і пішли в протилежний бік від того місця, де залишили свої машини, але з часом ми це зрозуміли і повернулись.
Загалом, я з теплотою згадую цей гірський похід, я дуже радий, що побував із друзями в цій частині Карпат і ми разом пережили ці неймовірні пригоди! 😊
Частина 1 | Частина 2 | Частина 3 | Частина 4 | Частина 5 | Частина 6 | Частина 7 | Частина 8