Впродовж декількох постів я розповідав і ділився з вами, мої друзі, фотографіями гірських краєвидів біля місця нашої ночівлі (ну і не тільки, також я поділився описом та зображення з побутом мандрівників горами😀) Все через те, що там дуже красиво і я зробив безліч фотографій. Я хотів, щоб ви побачили більшість того, що я там сфотографував, бо не всі мають можливість піти в гори, а ця краса варта того, щоб її побачило якомога більше людей 😊.
Але час нам рушати далі. І ось ми пакуємо рюкзаки, з неохотою покидаючи місце нашої ночівлі. Але тяга до нових яскравих вражень та відкриттів і ми, розтягнувшись вервечкою, рушаємо гірською дорогою.
Вранішнє яскраве сонце дуже швидко сховалося за хмарами і дальній кінець нашого шляху був схований в тумані. Проте коли ми піднялися трохи вище, то туман трохи відступив, хоча й надалі було похмуро. Суворі гори, зарослі лісом, захоплювали своєю похмурою красою.
Після відпочинку знову долати важкий шлях вгору було дуже важко, доки знову не з’явився потрібний темп дихання. Проте як це буває з такою кількістю людей, частина групи (серед цих людей був і я, тому я зміг зробити фото тих, хто трохи відстав) відірвалася від решти і пішла вперед. Потім ми зробили наш перший привал на гірській дорозі. Як це буває, ті, хто прийшли першими, мали більше часу на подальший відпочинок, чекаючи тих, хто відстав.
Поки хтось знесилено впав на землю, прямо на свій рюкзак, дехто робив фото довколишніх краєвидів (серед них і я 😊).
Де-не-де крізь вкриту пожовклою травою землю проглядали стрімкі скелі. Таких кам'янистих схилів було багато впродовж нашого шляху.
Ми влаштували свій привал вище хмар в долині. Було цікаво спостерігати, як вони повільно пливуть під нами.
Коли наші друзі, які відстали, достатньо відпочили, ми вийшли на вузьку кам'янисту стежку, щоб піднятися на найвищу вершину місцевих гір, гору Піп Іван Мармароський. Але про це я розповім вам наступного разу 😉.