За роботою якось і не помітила, що вже дозрів мій зелений горошок. Підійшла якось поїсти солодких зелених 'намистинок', а вони вже не такі й солодкі. І не такі м'якенькі, як ми любимо ласувати. Це означає, що пора всі стебла викорінити, а стручки зірвати.
З досвіду минулих років я пам'ятаю один вічний повтор. Як тільки я задумаю приготувати олів'є, так щось забуду до нього купити. Зазвичай в цю категорію потрапляє якраз консервований горошок. От стоїш така з ножичком за дощечкою, нарізаєш інградієнти, і тебе пронизує думка: а в мене ж немає горошку! 😳 І що робити? На дачах магазину під боком немає. Йти за кілометр по горошок, коли в тебе в тазику вже нарізано все, що потрібно для олів'є, але не вистачає горошку - теж якось не з руки. От тоді й виручає морозильна камера. Бо якщо влітку ти закладеш туди хоча б трішечки всього необхідного, - зима тобі не страшна.
Так і з горошком. Бо навіть якщо олів'є вже нарізане, то заморожений горошок можна відварити за 5 хвилин. Додаєш у тазик - і вуаля, все як лікар прописав! 😎
А тут ще й придбаний на днях вакууматор є. Це ж взагалі - супер! Насипав свіженького горошку у пакет, запаяв, дату написав на упаковці, і - в морозилку. До наступного хотіння тазика олів'є. 😉
