А знаєте: на фоні світових політичних перетасовок та шоку від заяв Трампа раптом озирнулася навколо себе, і - вчергове переконалась, що Україна вистоїть та переможе! Не дивлячись навіть на внутрішніх гнид, як то кажуть в народі, які гірше за зовнішніх блох. Чому така впевненість? А ось чому.
Ми не злякалися і не здались, коли весь світ давав нам три дні, а американське посольство пакувало валізи на виїзд.
Ми не віддали нашу столицю навіть коли елітні російські штурмові війська майже увійшли в Київ та були у передмісті.
Ми відбили ворога через місяць і прогнали його із-під Києва, Чернігова та Сум. Звільнили окупований Херсон та Харківщину. Тепер, через три роки війни, тримаємо його в боях на Донбасі. За цей час росія так і не змогла його захопити.
Ми вигадали найдешевші та ефективні FPV-дрони. Якими перетворили на іржаве залізяччя більшу половину його бронетанкового потенціалу.
Ми паралізували та вигнали майже весь російський флот від Криму.
Зруйнували та серйозно пошкодили десятки російських НПЗ.
Вперше в історії світу ми зайшли на територію ядерної держави, щоб переконати світ у її слабкості та примусити агресора до миру.
При цьому всьому ми зберегли керованість та вибороли суб’єктність. Дуже дорогою ціною. Тому - як би не намагались іззовні чи зсередини розхитати наш корабель — своє майбутнє ми будемо писати самі. Навіть якщо нам знову погрожуватимуть, що зараз робить Трамп, і даватимуть лічені дні нашому існуванню. Не всі прогнози збуваються. Не всім майстрам ораторського мистецтва вірять.
Так, нам дуже важко дається ця війна. Життя кожного українця вона перевернула з ніг на голову. У сотень із нас його відібрала. Ще сотні залишаться назавжди інвалідами. І тисячі - вдовами, сиротами та одинокими батьками.
Але у кожного із нас є Рідний Дім.
Ніхто не вправі його у нас прийти і відібрати. Навіть якщо цей дім давно стоїть порожнім через різні життєві обставини, - він комусь належить. І рано чи пізно сюди повернеться життя. Як повернулося у нашу батьківську хату із нашим переїздом, також скоєним війною.
Так, зараз на кожному кроці зустрічаються закинуті хатини. Батьки померли, діти виїхали у місто, а то й за кордон. І стоїть роками та хата пусткою, допоки не розвалиться... Таких дворів дуже шкода. Але маю надію, що і такі випадки оживуть. Адже схід та південь країни зруйнував вщент російський окупант. Люди виїхали, хто куди. Декому і не було куди... От таким, можливо, і стане доступним відбудова давно закинутих хатин заходу України. Я би дуже хотіла, щоб так сталося, раз неможливо знайти нащадків власників. Ну не стоятиме ж ця руїна віками!
І зовсім поруч можна бачити, як виросла на порожньому місці нова вулиця. Тут досить людно, і щоранку люди на авто вирушають на роботу чи везуть дітей у школу чи садочок. Доглянуті будиночки, двори, садочки та клумби. Дим із димарів - щоб було тепло у хаті в морозну зиму. Життя відчувається тут скрізь, навіть у дитячих гойдалках та шалашах навпроти.
Знаю, що жителям більшості європейських країн сьогодні страшно від невизначеності майбутнього України, а саме - війни. Дуже хочеться всім сказати добрі слова підтримки та порадити відбирати зерна від полови, не слухати брехливу пропаганду та вірити своїм очам. А ще краще - об'єднуватись, гуртуватися, допомагати одне одному та впевнено йти своїм шляхом. Щоб спокій у вашому домі ніколи ніхто не порушив. Щоб перемогла справедливість, а всі злочинці були покарані.
Все буде Україна!
