Є така приказка: "В поагну погоду хазяїн і собаку на вулицю не випустить". Але мені приказка - не указ, бо не уявляю свого дня без вечірньої прогулянки на природі.😁
...Вечір обіцяв бути спокійним. Вітерець хоча і хотів своїми поривами не випустити за хвіртку, але загалом - тепло, гарно, свіжо.🌞
Так я думала, допоки ми не вийшли на луг. І побачила, що насправді ми - не на землі, а десь там, у стратосфері! Неймовірна округла величезна хмара насунулась на наші голови, десь поділося світло дня, а замість нього виднілися тільки тіні навколишніх горизонтів.
Рухаючись далі і відчуваючи за собою якусь тривожну неспокійність від хмари, зустрілась із таким же загрозливо-хмарним небом на іншій стороні світу. І вирішила пришвидшити крок, відчувши, що оці смуги від хмарини донизу - це явно опади. А намокнути під дощем не входило в мої плани.
Не встигли... Але й не намокли! Тому що опадами виявилася снігово-льодяна крупа. Правда, поривами вітру її так боляче жбурляло в лице, що хотілося знайти десь укриття і перечекати негоду. Хенк теж був не в захваті від такого несподіваного повороту в прогулянці.
Опади як різко почалися, так же швидко і закінчились. Вітер стих зовсім. Стратосферна чорна хмара потихеньку змістилась далеко від нас...
Дома, як завжди, нас зустрів чудо-кіт Мейсон. А я-то думаю, чого він з нами гуляти не пішов? - Відчував, мабуть, негоду! 😁
