Дуже важко цього року дістається врожай у нашому саду. Дерев тут небагато, здавалося б - їх всі легко тримати у прекрасному вигляді. Обробляти, підживлювати, поливати, підрізати, - це без проблем. Але тільки за умови відсутності екстремальних ситуацій із шкідниками та хворобами, яким не вдалося запобігти профілактичними обробками дерев. А такі навали чогось несподівано швидко розповсюджуючогося бувають завжди. Тому ніколи не спішу радіти ні пишному цвіту, ні великій кількості зав'язей плодів.
Ця зима була надзвичайно сніжною та холодною. А ще й весна додала стресу садовим культурам своїми то +30, то -3 вночі. Дерева та кущі ослаблені такими перепадами, і вони легко піддаються розповсюдженню хвороб та шкідників. А ті, в свою чергу, прекрасно перезимували під товстим шаром снігу, і тепер шалено атакують ослаблені рослини. І всі наші профілактичні обробки виявилися неефективними.
Яблуні наші рясно відцвіли і так само рясно позав'язували плоди. Але от чогось ці зелепушки не тримаються на гілочках, - дерево активно їх скидає. Так буває у природі, що яблуня сама скидає надто великий врожай, щоб мати сили довести до стиглості саме стільки, скільки вона може. Але я заглянула всередину зелепушки, і побачила там канали від якоїсь личинки, що ведуть іззовні до насіннєвої коробочки. Це або яблунева плодожерка, або пильщик...
І зробити з ними зараз нічого не можна. Їх треба було знищувати одразу після цвітіння. А тепер залишається лиш збирати ці зелені яблучка і викидати подалі від саду...
А ще у нас лютує попелиця...
Але про це вже й згадувати не хочеться, щоб не псувати собі день.
Сад - це постійна праця, досвід, знання і любов. Тоді й вроожаями можна буде похвалитися.
