От і прийшов до нас Яблучний Спас: християнське церковне свято. Я не розкажу вам про нього як вірянин, бо не навчена була змалку знати всі ці празники. А в ГУГЛа ви і самі зможете спитатися. Тож я - про своє, тільки про те, що знаю і чим живу.
Моя покійна бабуся, 1899 року народження, мене завжди попереджала: "Не їж зелепух (нестиглі яблука), навіть папірівок не їж, аж поки не настане Яблуневий Спас, бо будеш мати понос або дизентерію від них". І сама бабуся ніколи не вживала яблук до Спаса. Аж поки не посвятять люди у церкві яблучка нового врожаю, вона терпіла. На відміну від мене, яка обожнювала яблука і завжди намагалася з'їсти навіть зелепуху. Може, й були потім проблеми з шлунком, - не пам'ятаю. А от те, що бабуся не їла яблук аж до Спаса, запам'яталося назавжди.
Нам цьогоріч град побив всі дерева. Яблук на зиму запастися не вийде, хоча вродило їх багато, як ніколи...
Ті, що почали обсипатися, я стала спочатку перебирати, обрізати побите і сушити сушину. Але її вже є забагато. І з останніх яблучок, назбираних у саду, я вирішила таки зварити трошки пастили. Ну дуже її внуки полюбляють. Як же бабуся залишить їх без смаколиків? - Вірно, ніяк! От і насушила, нарізала і поскручувала. Саме на Спаса. Спасла. 😁
