От і минув перший рік від моменту нашого переїзду в стару батьківську хату. Порівняно з історією - це зовсім мало. Але якщо взяти кількість подій та результат нашої праці тут, то рік можна рахувати за два. 😁 Навіть до місцевих звичаїв пристосувалися, а після моєї поїздки у французьку Бретань і взагалі їх прийняли як корисні. Це стосується 'неробіння' в неділю. Так-так, в наших краях народ дуже строго до цього відноситься: неділя - день відпочинку, і ніяких домашніх робіт не може бути!
Правда, тут це в першу чергу пов'язано з релігійними поглядами. Можливо, тому ми й не могли сприймати всерйоз таку традицію. Бо ж атеїсти ніби.😇 Та от французькі порядки переконали мене у зворотньому: на все потрібен свій час, робота має змінюватися відпочинком. Інакше гріш ціна тій роботі, якщо ти робитимеш її виснаженою, з останніх сил! Саме тому у Франції, та і в багатьох країнах Європи, в неділю не працює жоден магазин. Планувати покупки потрібно заздалегідь, щоб, наприклад, твої коти не лишилися без їжі. 🙃 Було таке, тому й пригадалося.
І тепер щонеділі і ми байдикуємо: якось більше не тягне бити рекорди зроблених по дому подвигів. Можливо, якрез через те, що вже й так маємо деякі позитивні результати. Як-от - родючу сливу сорту ренклод, яка раніше могла дати кілька червивеньких плодів, а тепер годує прекрасними смачнючими сливами і нас, і сусідів. Яблуні, що після обрізки та обробок також радують поки що чистими від парші яблучками. Великий малинник обіцяє вже скоро дати нам щоденну роботу по збору ягід. А для релаксу маємо нові клумби із різноманітними квітами, на які можна дивитися вічно. Що ми і робимо тепер щонеділі, у тиху сонячну погоду. Бо коли дощ - сховатися поки що нікуди. Бо омріяна тераса так і не робиться: в краю лісів неможливо знайти пилораму, де замовити матеріали для будівництва. Всі майстри пішли на жнива, і до осені не приймають замовлень. Звісно, найбільш винувата тут війна: зовсім мало залишилось чоловіків, що можуть працювати в тилу, як і раніше. І тут вже точно нічого не змінити. Треба добити агресора, повернувши Україні і території, і тих, хто вижив у цьому пеклі війни...
Ось так, навіть у неділю, відпочиваючи і милуючись квітами, неможливо забути, в який час ми живемо. Вчергове подякувавши ЗСУ за те, що можемо тут дозволити собі вирощувати квіти. І ділитися їх красою з іншими людьми. Щоб не втрачати натхнення ЖИТИ. 🇺🇦
