Я в минулому дописі написала, що виховувати сина самою нелегко.
І це правда: я відчуваю, ніби ходжу по мінному емоційному полю щодня. Можливо, це передпідліткові коливання, але Максим від народження надто емоційний.
Сьогодні він пішов у шостий клас. За його життя ми змінили п'ять шкіл, п'ятьох вчительок, п'ять колективів. Ця дитина багато пронесла крізь час. І ось нарешті він зайшов у звичний клас, до знайомої вчительки і зустрів однокласників. Мені сказав, що я можу залишити його і піти. У гімназії перший дзвоник — це завжди свято зустрічі першокласників. А завтра починаються уроки.
Максим сказав, що в нього з'явився новий урок — географія.
—От і розкажеш, у яких країнах ти вже побував! А карту Венеції ти вже маєш 😉.
—Це несправедливо, що літо лише три місяці, а вчитися дев'ять місяців,— сумує дитина.
—А після навчання взагалі треба працювати без канікул, хіба відпустка раз на рік. То ж не сумуй!
—А ми підемо в Драгонпарк?
—Звичайно, тільки купимо обкладинки на книжки.
Це ж перший день осені.
Що було сьогодні гарного?
Дощ припинився і вийшло сонечко.
Багато українців у вишиванках.
Ожила стрічка в соцмережах, так як багато постили саме сімейні фотографії.
Максим зауважив в одній кав'ярні, що назва «Кава і любов» змінилася на «Кава і десерти». Отак і життя проходить, а «любов» перетворилася на «десерти». А те, що неможливо змінити — потрібно прийняти.
Ну от сьогодні , я оплатила білет в Драгонпарк і поїхала додому, щоб потім повернутися. Дзвонить. Плаче. Бо не може зайти, а я забрала вхідний квиток.
Потім як вже поверталася, то вже сміявся, що вже бавиться.
Отакі от качелі, тепер чекаю закриття о 21-шій, бо раніше він додому не піде😁
