Вчора під час прогулянки лісом мені на очі потрапив малесенький грибочок породи МАСЛЮК. Ох і зраділа ж я! Нарешті!
Те, що він був зовсім маленьким та одиноким, мене не злякало: тут всі грибні полянки пройдені вздовж і впоперек на протязі кількох років. Тому я точно знаю: треба йти і шукати, вони вже з'явилися.
Сухий пісок. Прожухлий мох. Жовта трава. Коричневі стебла молочаю. Колосся достиглого насіння різних польових рослин. Повна протилежність тому, що могло би передбачати початок грибного сезону.
Дощів не було вже, мабуть, більше місяця. Піщані грунти перетворилися в попіл. У вітряну погоду цей порох літає в повітрі, потрапляючи в ніс, вуха, осідаючи у волоссі та поскрипуючи в зубах. Які гриби? Ніякі!
Та факти говорили зворотнє: люди давно збирають в лісах боровики, білі, підберезовики і ще всяку грибну братію. Навіть без дощів грибні місця працюють. Звідки беруть ці дивні створіння вологу для росту? Та дуже просто: я писала про ароматні осінні тумани, які почастішали останніми днями. А ви пройдіться на світанку попід таким густим сивим покривалом вологи по траві без чобіт, у туфликах. Ага, - додому прийдете з повним взуттям води. Аж плескатись буде поміж пальців. І мити не треба буде, - почистяться самі, росою. 😉
Ось ця волога і дає поживу будь-яким грибам. І ми з песиками сьогодні таки знайшли красивенні маслючата. Сезон відкрито! УРА! 😍
