Мрія дитинства

Пройтися зі своїм улюбленцем головною вулицею рідного містечка - до цього прийшлося пройти не один десяток років. А саме це і було мрією мого дитинства.
Та тоді мрією було в принципі мати свого пса. Бо у кожному дворі, у всіх моїх подруг та друзів були собаки, а у нас - ніколи не було. І неважливо, що ці всі песики сиділи у людей на прив'язі та харчувалися відходами із хазяйського столу. Тоді мене малу це не хвилювало, бо могла спокійно відв'язати будь-якого пса, щоб погратися з ним. Поки дорослі не бачать. Бо діставалося за це і мені, і моїм подругам. 😁
У своїй сім'ї мені пощастило знайти підтримку. І як тільки діти трішечки підросли, ми завели собаку. Це було в Києві, тому і всю решту життя там у нас були квартирні умови утримання хвостиків. Але вигул та заняття на дресирувальних майданчиках - це було моє. Причому жодного разу не пожаліла, що мушу вставати і йти вигулювати пса. Це для мене завжди було в радість, абсолютно природно і легко.
Набагато складнішим виявилось утримувати собаку у дворі приватного будинку. Коли ми переїхали із квартири у дім, то песика поселили у вольєрі. Ми його там не зачиняли, хіба коли автівкою потрібно було виїхати чи заїхати у двір. А ще коли приходили гості. Але через оцю відірваність собаки і людей він виріс недовірливим, погано вчився на майданчику і був непередбачуваним. Аж поки мені не трапилося побачити в інтернеті чудову роботу із складними випадками неслухняності песиків Антуана Наджаряна, психолога із поведінки собак. Шкода, що він залишився на сьогодні у росії... всі мої прямі включення на нечасті майстер-класи закінчились в лютому 2022 року. Все надіялась, що Антуан переїде до себе на Батьківщину, в Єреван... Але він залишився в росії. На превеликий жаль.
Та все ж багато знань від нього мені вдалося засвоїти. І тепер мій Хенк став зовсім іншим, ніж пару років тому. Тепер я навіть після операції можу гуляти з ним будь-де, тримаючи на повідку. Жоден подразник не підриває Хенка бігти доганяти чи кидатися з агресією на когось. Він слухається мене. Кажу - 'не можна, не чіпай', - і все, пес чесно підходить і заглядає мені в очі із запитанням: 'Я чемний, а дай мені за це смаколика?' 😁
Вчора я насмілилась пройтися мимо своєї школи, далі - через весь парк, де могло бути купа собак. Але впевненість у слухняності Хенка не дала приводу для сумнівів. В результаті ми пройшли пів-містечка, Хенк прийшов додому навіть трохи втомленим.
До речі. Проходяи мимо школи, я чогось дивилася на вікна свого класу. Наче бачила себе, малу, там, у вікні. Наче хотіла сказати їй: "Валя, дивись: твоя мрія здійснилася!"😎