Отже, протокол лікування лікарі на консиліумі затвердили.
За кілька днів до призначеного променевого лікування починаємо хіміотерапію. Цей комплекс - підготовка до операції. Бо тільки радикальним шляхом лікування є шанс повного одужання, хоча група інвалідності вже забезпечена.
Як би там не було, - я хочу ще довго жити. Надто багато справ чекає попереду, та, власне, і розвалу росії дочекатися б, і процвітання вільної України. Внуків поженити, внучку видати заміж.... Ні. Що б там не було, - вперед, лікуємось!
Саме крапання крапельниці - це як квест: ти можеш лежати, сидіти, навіть ходити, перекривши хід лікам. Але головне - не прогавити, коли закінчується рідина у пляшечці, щоб вчасно перекрити крапельницю. Інакше повітря може потрапити у вену, а це вже - велика біда. Тому біля мене завжди була мій ангел-охоронець, моя донечка. Покинула всі свої справи на час мого лікування і приїхала допомагати. І фізично, і морально. І це надважливо: розуміти, що про тебе турбуються. Мало того, - всі багаточисельні дочкині друзі постійно бажали мені поправлятися і тримати бойовий дух. Ну як тут здаватись? - Ніяк! ✌️
Вже через місяць хіміотерапія дала свої побічні ефекти. Волосся-то не повилазило, на щастя. Але різко стали падати показники крові, особливо лейкоцити. В такому стані навіть у своєму помешканні можна легко підхопити вірус, тим більше - у місті, серед натовпу. Прийшов час постійно носити маску.
Штучне підняття лейкоцитів уколом. Знову хімія. І знову падіння лейкоцитів.
На тиждень відміняють всі процедури. Йду додому, щоб реабілітувати організм. І знову після четвертого сеансу хімії - падіння показників крові. Лікарі відміняють останній сеанс взагалі, кажуть - вже достатньо пройдено променевої терапії, вона є основною. Доліковуйтеся.
Далі буде.
