Не дивлячись на те, що з моменту деокупації сіл на Броварщині пройшло майже 2 місяці, тривога в душі не минула. Як і в кожного жителя України. Адже війна продовжується. Важкі бої ведуться на сході та півдні. Путін ніяк не прийде до тями, що ж він хоче від нашої країни. Тимчасом перетворюючи квітучі, успішні та мирні міста і села на випалену землю...
На днях у нашому районі жителі неоднозначно сприйняли новину про встановлення меморіалу. Я і досі також на роздоріжжі: добре це чи погано.
Справа в тім, що меморіалом став розбитий вщент рашистський танк. І залишать його там, де і зупинили: під Скибином біля заправки. Саме тут 9 - 10 березня росіяни спробували піти великими колонами на Бровари і на Київ. І саме тут вони потрапили у підготовлену нашими славними ЗСУ для окупантів засідку. Під Скибином рашисти були зупинені, наступати повторно не наважились, але окопалися в навколишніх селах. Де наробили багато лиха за 22 дні окупації.
Despite the fact that almost 2 months have passed since the deoccupation of villages in the Brovary region, the anxiety in my soul has not passed. As with every inhabitant of Ukraine. After all, the war continues. Heavy fighting is taking place in the east and south. Putin will not come to his senses about what he wants from our country. Meanwhile, turning prosperous, prosperous and peaceful cities and villages into scorched earth ...
The other day in our area, residents were ambivalent about the news of the installation of the memorial. I am still also at a crossroads: good or bad.
The fact is that the memorial was a smashed racist tank. And they will leave it where they stopped: near Skibin near the gas station. It was here that on March 9-10, the Russians tried to march in large columns to Brovary and Kyiv. And it was here that they found themselves in an ambush prepared by our glorious Armed Forces for the occupiers. The Rashists were stopped near Skibin, they did not dare to attack again, but dug in the surrounding villages. Where they caused many disasters during the 22 days of occupation.
Тому тепер не кожен може спокійно сприймати появу такого меморіалу. І я розумію людей: більше 80 мирних жителів тільки нашої громади вбили російські нелюди. Знищено багато будинків, автівок. Розбомблені навколишні заводи, підприємства, автозаправні станції. Після себе орки залишили тисячі 'капканів' у вигляді мін та розтяжок, де тільки у наших краях вже загинуло і було покалічено кілька мирних людей, в тому числі і дитину... На роки односельцям через мінування зачинена дорога лісами та полями, не буде довгий час ні збору ягід та грибів, ні купання в навколишніх озерах. Навіть якщо люди після окупації і залишились неушкодженими, і будиночки їх вистояли, все одно психологічно дуже важко згадувати часи цілодобових боїв навколо. Ці вибухи, стрілянина, чорний дим щодня то там, то в іншому боці... І ти не знаєш, що буде завтра.
Раділа, коли почали очищати наші краї від цього смертоносного металу. Хоча танки і техніка давно знищені нашими ЗСУ, але все одно бачити їх щодня на своєму шляху якось недобре... Свіжі рани на душі, і вони щоразу при вигляді цієї нечисті болять. І я відчуваю, що не тільки у мене.
Але... Меморіал затвердили, він буде. Значить, це комусь потрібно. Тож перелаштовую свою психіку на позитив: нехай ця купа заліза тепер дасть сили нашим воїнам, нашому народу пришвидшити знищення ВСІХ рашистів, які посміли ступити на нашу землю!
Слава Україні!
Therefore, now not everyone can safely accept the appearance of such a memorial. And I understand people: more than 80 civilians in our community alone were killed by Russian non-humans. Many houses and cars were destroyed. The surrounding factories, enterprises, and gas stations were bombed. The orcs left behind thousands of 'traps' in the form of mines and streamers, where only in our region have killed and maimed several civilians, including a child ... For years, fellow villagers closed the road to forests and fields due to mining time neither picking berries and mushrooms, nor swimming in the surrounding lakes. Even if people remained unharmed after the occupation and their houses survived, it is still psychologically very difficult to remember the times of round-the-clock fighting around. These explosions, shootings, black smoke every day, then there, then in the other direction ... And you do not know what will happen tomorrow.
I was happy when our lands began to be cleaned of this deadly metal. Although tanks and equipment have long been destroyed by our Armed Forces, it is still bad to see them every day on the way ... Fresh wounds on the soul, and they hurt every time you see this evil spirit. And I feel that it's not just me.
But ... The memorial was approved, it will be. So, someone needs it. So I adjust my psyche to the positive: let this pile of iron now give strength to our soldiers, our people to accelerate the destruction of ALL racists who dared to set foot on our land!
Glory to Ukraine!
