І я не про війну.
А про те, що у вік космічних технологій в українських селах та містах люди не стерилізують своїх домашніх улюбленців. І це - дикість ХХІ століття.
Так, розумію тих, в кого собака чи кіт куплені за великі гроші, вони офіційно мають статус розплідника і тримають хвостиків не просто як улюбленців, а задля збереження тієї чи іншої породи. Хоча і в цій сфері в Україні теж срач, чесно кажучи... Знаю КСУ не із розповідей, мала колись давно розплідник під їх наглядом. Ніякого відбору пар, ніякої допомоги, тільки примус виставляти собаку-маму на виставках за великі гроші їх організаторам і реєстрація цуценят, що теж коштує ох як немало!
Та нехай собі займаються, як любить говорити мій коханий. А нам - своє життя жити.
А як його жити, не рятуючи викинутих на вірну смерть малюків? Коли тобі постійно на очі попадаються свіжі і свіжі маленькі створіння, яких просто викинули, як непотріб? - Звісно, рятувати їх! І пробувати знову і знову доносити до людей цінність ЛЮДЯНОСТІ та СТЕРИЛІЗАЦІЇ тваринок.
Ось, будь ласка.
Під швейну фабрику підкинули.
Голодне, худюче, з закисшими оченятами... Але таке ніжне, воно так хоче ласки та людського піклування!
Його на цій локації обов'язково би зграї собак ганяли. Може й розірвали б. Тут промзона, і собачки хоч і стерилізовані, але інстинкти мисливця та хижака у них залишились...
Або це малятко могло би потрапити під автівку. У нас тут хоч і не траса, та транспорту дуже багато, особливо вантажівок, фур та сільськогосподарської великої техніки.
Тож - забрала я його тимчасово до нас. Годую, розважаю. Але поки що не знайомлю із нашими двома котами і собачкою. Бо надіюся, що зможу цю красуню прилаштувати в добрі руки. І згодом подбати про її стерилізацію.
Ну скажіть, правда ж, красуня?😻