Минулого року 31 березня для нас стало першим днем без росіян. Окупація закінчилася, розбиті нашими славними ЗСУ орки, що залишились живими, втекли на залишках своєї вцілілої техніки. Ми ще два тижні нічого навколо так і не бачили, тому що все навколо було нашпиговане ворожим смертоносним залізяччям. Міни та розтяжки нелюди ховали навіть у пральних машинах, щоб знищити та покалічити мирних людей. Відчиняєш у своїй визволеній хаті якісь дверці, а там - зведена на вибух граната. Ох, скільки ще народу і досі натрапляють на ці пастки...
А коли ми вперше змогли вийти з нашого двору та пройтися селом, то були просто в шоці. Магазини, безліч будинків, школа, садочок, багатоповерхівки, амбулаторія, - все знищили кляті 'асвабадітєлі'. Я чомусь згадала тоді, як же у нас багато було лелек у селі. Через кожні 5 - 10 дворів обабіч дороги на електричних опорах та будинках були їхні гнізда. Щовесни вони прилітали за тисячі кілометрів до свого дому, підремонтовували його свіжими гілочками. Потім довго по черзі висиджували пташенят. За короткий час цих малят лелеки встигали виростити та навчити літати, щоб восени знову летіти у вирій. Так заведено у природі цих птахів: взимку їм тут не вижити через неможливість знайти собі їжу. Але народжуються лелеки у нас, і цілу вічність прилітають додому, щоб продовжити свій рід.
Деяких гнізд після окупації також не стало. Вони були розбомблені разом із будинками...
Last year, March 31 was the first day without russians for us. The occupation ended, the remaining orcs defeated by our glorious Armed Forces fled on the remnants of their surviving equipment. For another two weeks, we saw nothing around us, because everything around us was filled with deadly enemy traps. Inhumans even hid landmines and streamers in washing machines to destroy and maim civilians. You open a door in your liberated house, and there is a grenade rigged to explode. Oh, how many people still fall into these traps...
And when we were able to leave our yard and walk through the village for the first time, we were simply in shock. Shops, many houses, a school, a kindergarten, high-rise buildings, a dispensary - everything was destroyed by the cursed "asvabadityel". For some reason I remembered then how many storks we had (@valentinalife/leleka-simvol-ukrayini-the-stork-is-a-symbol-of-ukraine) in a village. Every 5-10 yards on both sides of the road, there were their nests on electric poles and houses. Every spring, they flew thousands of kilometers to their home, repaired it with fresh twigs. Then the chicks were hatched one after another for a long time. In a short time, the storks managed to raise these babies and teach them to fly, so that they can fly again in the flock in the fall. This is the nature of these birds: they cannot survive here in winter due to the impossibility of finding food. But storks are born here, and they fly home for an eternity to continue their lineage.
Some nests also disappeared after the occupation. They were bombed along with the houses...
А сьогодні, проїжджаючи селом, я побачила лелеку у гнізді! Прилетіли вже, наші найперші! Якась хвиля радісним потоком наповнила душу. Як же дивно влаштований світ! Це ж яку неймовірну відстань подолала ця птаха, але тепер вона досягла цілі! Не втомлююсь дивуватися та ще більше поважати природу за її силу та незворушний уклад.
Прилітайте, наші любі лелеки! Незабаром переможемо російських загарбників і зробимо так, щоб жодна падлюка не прийшла на нашу землю руйнувати наші і ваші домівки!🕊💛💙
And today, while driving through the village, I saw a stork in the nest! Our first ones have already arrived! Some kind of wave filled the soul with a joyful flow. How strangely arranged the world is! What an incredible distance this bird has covered, but now it has reached its goal! I never get tired of being surprised and even more respectful of nature for its strength and calm order.
Come, our dear storks! Soon we will defeat the Russian invaders and make sure that not a single scoundrel comes to our land to destroy our homes and yours!🕊💛💙
