Ранок зустрів мене сонечком. Але иермометр на вулиці попередив: не сильно розслабляйся, обіцяні синоптиками +10 таки прийшли до нас. Поривчатий північний вітер бив по лицю майже морозним холодом. Тому прийшлося повернутися до осіннього одягу, та ще й вуха прикрити від вітру. Але прогулянка вийшла ефективною, - Хенк набігався у пошуках зайців, а я змогла приділити час спілкуванню у чаті із донькою. Бо останнім часом у нас зовсім не вистачає часу на це.
Дома на мене вже чекала мама: пора готувати їй ліки та сніданок. Заодно поговорили про наш сьогоднішній день. Пригадали і Чорнобильську катастрофу, річницю якої сьогодні відзначаємо. І похорони Папи Римського Франциска, що будуть транслюватися по телевізору. Звісно, мама висловила бажання подивитися на цю неординарну подію.
По Чорнобильській катастрофі ми з мамою зробили висновок, що нам просто пощастило: у далекому 1986-му, коли вона сталася, я жила у Закарпатті. батьки - у Тернопільській області. Сюди радіаційні хмари майже не дійшли. Та і діти наші народилися за рік до та через рік після страшної дати, тому, як то кажуть, Бог милував і ми не постраждали. А багато хто із моїх однокласників та однокурсників має статус постраждалого, бо жили у зоні небезпеки.
Пам'ятаю, яка у той час паніка була серед людей. Кияни намагалися виїхати подалі із міста, але ж тільки через кілька днів після катастрофи. Бо влада замовчувала перші дні масштаби того, що сталося. Можливо, вони самі не зовсім розуміли значення цієї радіаційної небезпеки. Бо усе радянське керівництво, той самий Щербицький, з родинами перебували у Києві.
Все одно панічні настрої все ширше почали розповсюджуватися, народ для спасіння від радіації став пити йод прямо з пляшечок (вважається, що йод допомагає при опроміненні). Квиток на потяг з Києва у будь-який напрямок коштував близько ста рублів, це тоді рівнялося середній зарплатні. Київ трусило від страху, від цієї невідомої проблеми. А щодо самого Чорнобиля, то там з перших днів почалося виселення з 30-кілометрової від місця аварії зони. Це торкнулося міста Прип’ять та навколишніх сіл. І це - окрема трагедія. Та загалом там багато було трагедій... Чого варта пронизлива історія про перших пожежників, яких кинули на подолання наслідків на четвертому енергоблоці й згодом вони просто заживо розклалися... Вічна пам'ять загиблим.
От вже розпочалася церемонія прощання із Папою Римським Франциском. Пряма трансляція дала можливість і нам з мамою приєднатися до цього дійства. Як повідомляють ЗМІ, на церемонії присутні понад 200 тисяч осіб, близько 50 000 із яких заповнили площу Святого Петра.
Дуже цікаву інформацію паралельно трансляції дають ведучі прямого ефіру. Є над чим задуматись в такі моменти. Що є життя і що є смерть та життя вічне, як ми виправдовуємо свою присутність на цьому світі і чи виконуємо своє призначення, чи достатньо любимо своїх близьких...
Тут і наш Президент із Першою Леді. Їх лиця багато про що можуть розказати. Тут і смуток за померлим, і біль за Україну...
Мама уважно все дивиться і слухає. Я тішуся тільки тим, що вона нарешті не думає про свої болячки і свою безпомічність. Бо з такими її думками важко боротися.
...Холод із півночі відійде. Маму ми любимо і зробимо все для того, щоб їй жилося комфортно. А сумні дати ми завжди будемо пам'ятати. Таке життя.
