Моє відношення до гладіолусів якесь неоднозначне і повне протиріч. Цю прекрасну та велику квітку я дуже люблю, особливо за її різноманіття. Але вирощувати її на своїх клумбах не люблю, за постійну необхідність "викопай - збережи взимку - закопай". По-перше, - боюся що не вдасться зберегти. А по-друге, я не вмію створювати гарні та головне - вдалі для росту квітів композиції. І вічно втулю щось не там. Як-от: хотіла ж під плотом на вузькій клумбі вирощувати тільки кущі на зразок гортензій, спіпей та троянд. А коли настав час висадити їх живці на постійне місце, - там виявились гладіолуси, які я висадила ще навесні. То тепер мені і живці прийдеться пересаджувати двічі, і гладіолусам на наступний рік шукати інше місце.
Але то всьо, як то кажуть, дрібниці. А от чи знали ви, що українська назва цієї квітки — косарики? І з’явилася вона через те, що довге та гостре листя рослини дивовижно нагадує косу.
Цікаво зазначити, що римляни бачили у цій рослині меч (gladius), а ми — косу. Та все одно, в обох культурах ця квітка має справжній вольовий та "гострий" характер!
І в мене косарики проявили неабияку силу та жагу до життя. Ось погляньте, які подвійні стріли бутонів викинули мої гладіолуси! Це сталося через те, що їх сильно побило градом у червні. Бачите, яке пошарпане листя7 На багатьох із рослин позбивало і цвіт. Але цей сорт - трохи пізнішого цвітіння. Тому зібрав всі свої сили в цибулинку, і навіть після довгої жахливої спеки випустив подвійні стріли цвіту!
А ще мені гладіолуси дуже дорогі через те, що саме ці квіти мені приніс у пологове відділення чоловік після народження нашої першої донечки. Правда, я того букета бачила лиш через вікно, бо лікарі не дозволяли приносити квіти в палату. Але все одно: моя Люба і гладіолуси - як моя Таня і сунички. Дві доньки - дві "їхні" рослинки - два характери - дві долі...
Гладіолуси садитиму завжди. Сунички теж.😉
Щастя вам, мої хороші!
