Перша декада грудня пролетіла, як пташка у вирій. Трішечки потеплішало надворі. Для підтримки тепла у домі майже вдвічі зменшились витрати дров. Гуляти в таку погоду набагато комфортніше, ніж при морозах. Навколишні краєвиди здобули якусь іншу парадигму завдяки туману: він сховав горизонти. Мої найулюбленіші ГОРИЗОНТИ! Адже чим далі я їх бачу по колу, тим краще відчуває себе моя душа. А тут вранці вийшли на луги, і - повна невідомість.
The first decade of December flew by like a bird in flight. It warmed up a little outside. To maintain the heat in the house, the consumption of firewood has almost halved. Walking in such weather is much more comfortable than in frost. The surrounding landscapes acquired a different paradigm thanks to the fog: it hid the horizons. My most favorite HORIZONS! After all, the further I see them in a circle, the better my soul feels. And here in the morning they went out to the meadows, and - complete obscurity.
Здивувала велика зграя якихось пташок, що виспівували своїх пісень. Незвично посеред зимової дрімоти чути такі хорові співи. Ще загадковішим стає оточення, від реп'яхів до травинок у сніговому полоні.
I was surprised by a large flock of some birds singing their songs. It is unusual to hear such choral singing in the midst of winter slumber. The surroundings become even more mysterious, from burdocks to blades of grass covered in snow.
Дорога до друзів також була встелена густим туманом. Мало того, - ще й ожеледиця заставляла тримати малу швидкість руху. Тим не менш, відчуття ранкової прогулянки туманними луками перемістилося в автівку. Та ж сама загадкова сіра пелена. Ті ж самі приховані горизонти. Але в навколишніх селах триває простий буденний день. Люди живуть своїми турботами: хтось займається закупівлями у магазині, хтось просто прогулюється із малюком у візку, а хтось йде в гості чи з допомогою своїм близьким. Завуальовані туманом горизонти нічого не змінюють, життя є життя. Їх можна і не помічати. Ними можна не марити у мріях. Але тоді і дні стають сірими та колючими, як і той туман.
Це ще не зовсім 'дрімуча' у нас зима. Але головне - вона щодня наближає нас до весни. До більшого світлового дня, до тепла, до нових посівів на землі. А значить, - життя триває. Переможемо!
The road to friends was also shrouded in thick fog. Not only that, but also the ice forced to keep a low speed of movement. Nevertheless, the feeling of a morning walk through the misty meadows has moved to the car. The same mysterious gray veil. The same hidden horizons. But in the surrounding villages, a simple everyday day continues. People live with their own worries: some go shopping in a store, some just walk with a baby in a stroller, and some go to visit or help their loved ones. Horizons veiled by fog do not change anything, life is life. You can't even notice them. You can't dream about them in your dreams. But even then the days become gray and prickly, like that fog.
It's not quite a 'dormant' winter here. But the main thing is that it brings us closer to spring every day. To longer daylight, to warmth, to new crops on the ground. And that means - life goes on. We will win!
