Не часто приходиться проїхатися нашим селом, - немає особливої потреби, та й вдома справ предостатньо. Але іноді таки потрібно то хліба купити, то розсаду, то крупи.
Ось ці поїздки і є - моя біль. Тому що й досі серце здригається від зруйнованих будинків та прострелених парканів. На перехрестях - навіть залізобетонні стовпи ледь тримаються на арматурі, пощерблений бетон просвічує металевими стержнями. Так і тримається.
It is not often necessary to drive through our village - there is no special need, and there are plenty of things to do at home. But sometimes you need to buy bread, seedlings, cereals.
These trips are my pain. Because the heart is still shaking from the destroyed houses and shot fences. At intersections, even reinforced concrete columns barely hold on to the reinforcement, and chipped concrete shines through with metal rods. And it holds.
Написи на парканах та воротах від 'визволителів' з нелюдським обличчям багато хто вже позафарбовував. Але вони все ще рвуть душу в місцях, де залишились. І я думаю: хто ж дав вам, рашисти, право лізти в чужий дім? Щось там перевіряти, робити дебільні написи на стінах? Хто дозволив вам вбивати простих мирних людей, які все життя присвятили своєму будинку та господарству? Як ви насмілились, називаючи себе християнами, заходити в чужий двір, де вам ніколи і ніхто не загрожував, і розстрілювати хазяїв? Як вас можна назвати воїнами, ба навіть - мужчинами, коли, вбивши чоловіка на мирному подвір'ї, ви гуртом при дітях гвалтуєте його жінку? Це ви називаєте війною з нацистами?
Не можу, не можу, не можу... Історії багатьох дворів нашого села настільки жорстокі і трагічні, що кожна поїздка по його вулицях для мене - суцільна біль... Вгамувати її хоча б частково допомагає тільки робота. Не та 'робота' в розумінні - де гроші заробляєш, цю роботу в мене теж відібрали 'воїни'-рашисти. Як, втім, у багатьох із українців. Хто вижив...
Мені додають сил прості домашні турботи. Адже відповідальність за свою сім'ю та всю живність, яку тримаємо, достатньо важлива річ. І чим більше приділяєш уваги саме домашнім справам, тим легше пережити війну. Поки знову не прочитаєш у новинах: 'Загиблого Героя хоронитимуть завтра...', 'Знайдено нове поховання мирних жителів', 'кадирову подарували пса дівчини з Азовсталі'...
The inscriptions on the fences and gates of the 'liberators' with inhuman faces have already been painted by many. But they are still tearing their souls in the places where they have remained. And I think: who gave you, racists, the right to climb into someone else's house? Check something there, make stupid inscriptions on the walls? Who allowed you to kill ordinary civilians who have dedicated their entire lives to their home and household? How dare you, calling yourself a Christian, go into someone else's yard, where you have never been threatened, and shoot the owners? How can you be called a warrior, or even a man, when, after killing a man in a peaceful yard, you rape his wife as a group of children? Do you call this a war with the Nazis?
I can't, I can't, I can't ... The stories of many yards of our village are so cruel and tragic that every trip through its streets is a pain for me ... Only work helps to calm it down at least in part. Not that 'job' in the sense - where you earn money, this job was also taken away from me by 'warriors'-racists. As, however, many Ukrainians. Who survived ...
Simple household chores give me strength. After all, responsibility for our family and all the animals we keep is quite important. And the more you pay attention to household chores, the easier it is to survive the war. Until you read again in the news: 'The dead hero will be buried tomorrow ...', 'A new burial of civilians has been found', 'a girl from Azovstal was given a dog by Kadyrov' ...
Стоп! Оце - реальність? Ці нелюди вже відбирають навіть тварин у наших героїв, і хизуються цим? Та ви ж не варті і нігтя героїчного песика, який пройшов зі своєю хазяйкою пекло захисту Маріуполя!
От і спробуй знайти ту розраду... Тепер навіть гуляючи з Хенком, буду думати про песика з Азовсталі. Ми переможемо, і обов'язково повернемо його до визволених наших Героїв!
Stop! Is this a reality? Are these non-humans already taking away even the animals from our heroes, and are they bragging about it? But you are not worth a fingernail of a heroic dog who went through the hell of defending Mariupol with his mistress!
So try to find that consolation ... Now, even walking with Hank, I will think about the dog from Azovstal. We will win, and we will definitely return it to our liberated Heroes!
