Доброго всім ранку, друзі!
Як же швидко минає час - тільки почався вересень, а вже частина його промайнула!
Сьогодні вже друга п'ятниця вересня і знову День поезії, ініційований 
Хочу вам показати свого вірша, якого написала багато років тому.
Це вірш про кохання, який актуальний і зараз, під час кривавої війни з нелюдами-рашистами, бо багато дівчат чекають додому своїх коханих і наречених з фронту... Хай їм усім усміхнеться Доля!
Стоїть край поля тополина
На перехресті двох доріг...
А поряд - зжурена дівчина
Сидить... Коса - до самих ніг!
На груди голову схилила
Світанком тихим осяйним...
Кого чека красуня мила,
Зрання лишивши рідний дім?
Її коханий чорнобровий
Поїхав якось вдалечінь,
Лише майнула світанкова
Розпливчаста, самотня тінь.
Пообіцяв, що через місяць
На крилах Долі прилетить...
То й не знаходить собі місця
Дівчина в цю жадану мить!
...І ось дорога закуріла...
Серденько стука: він-він-він!!!
Схопившись, наче полетіла
Думкам щасливим навздогін!
В обійми радісно упала,
Аж кругом голова пішла...
Й уста так страгло цілувала,
Немов пила із джерела!!!
А зараз трохи вересневих квітів трирічної давності.))) Треба ж хоч трохи звільнятися від фотографій у теках комп'ютера.)))
А ось фотографія дуже цікавої ящірки, що прибігла восени на дачу до онучки.))) Ящірка навіть не здогадується про те, що у дворі є собака, яка полює саме на таких створінь, і якщо вона попаде в лапи Заї, не бачити їй більше білого світу!
Приєднуйтесь до чудової ініціативи #fridaypoem від
Дякую всім, хто відвідав мій пост, за коментарі та апи!!!
З повагою, 