Hi friends. Today I want to invite you to an unusual walk into my childhood, or rather, childhood memories.
Today's trip on the trolleybus in one of the Ukrainian cities inspired me with these memories. This is exactly the old trolleybus from my childhood, which is still in good condition and carries hundreds of people every day.
**Привіт друзі. Сьогодні хочу запросити вас на незвичну прогулянку в моє дитинство, точніше спогади з дитинства.
Ці спогади навіяла мені сьогоднішня поїздка на тролейбусі в одному з українських міст. Це саме той, вже старенький тролейбус з мого дитинства, який досі в справному стані, і кожного дня перевозить сотні людей. **
Entering the cabin of the trolleybus and seeing the open door to the driver's cabin, I immediately remembered how in my childhood I liked to stand near this door and look at the road and the city from inside the cabin, I imagined that I myself was driving this large, leisurely means of transportation among small streets.
Зайшовши в салон тролейбуса і побачивши відкриті двері до кабіни водія, я одразу згадав, як в дитинстві полюбляв ставати біля цих дверей і роздивлятись дорогу та місто зсередини кабіни, уявляв, неначе я сам керую цим габаритним, неквапливим засобом пересування серед маленьких вулиць.
The friendly female driver enthusiastically told me how much she loves her city, her work and her trolleybus, which has become her family over the years.
**Привітна жінка-водій із захопленням розповідала мені, як вона любить своє місто, свою роботу і свій тролейбус, який за багато років став їй як рідний. **
She told how with the beginning of a full-scale war in Ukraine, she was invited to one of the European cities to work on a modern trolleybus with a much higher salary than she has in Ukraine.
Розповідала, як з початком повномасштабної війни в Україні її запрошували в одне з європейських міст працювати на сучасному тролейбусі з набагато більшою зарплатнею, ніж вона має в Україні.
But she categorically refused, because she cannot betray her old electrical partner and these native cozy streets of her life. This person loves his work, his home and his country, and he is afraid of losing it all.
Та вона категорично відмовилася,бо не може зрадити своєму давньому електричному напарнику, та цим рідним затишним вулицям міста її життя. Ця людина любить свою роботу, свій дім і свою країну, та боїться все це втратити.
And I understand her, because such thoughts are held by millions of Ukrainians today, who every Wednesday go for a walk, or run preoccupied with their everyday affairs through the streets of their hometowns in a country that is fighting for its own survival.
І я її розумію, бо такі думки сьогодні мають мільйони українців, які кожної середи прогулюються, або біжать заклопотано в своїх буденних справах по вулицях рідних міст країни, яка бореться за власне виживання.
