This is the first black metal album I have ever listened to from start to finish. And not just once.
Back in 2002, I heard Puritanical Euphoric Misanthropia at a friend's place and… I was blown away. This music was radically different from the black metal my acquaintances listened to and that I had heard before.
First and foremost, of course, is the genuine symphonic orchestra. Right from the intro, Fear and Wonder, the listener realizes that what awaits them is not just another bleak record, but a true opera of chaos.
What I love most about this music is the harmony between the raw aggression of the genre, the technical precision of the drum and guitar passages, and high classical artistry.
But most importantly—what truly sold this album for me—were the noticeable industrial elements, which fit perfectly into the aesthetic of horror and the themes of the material. Being a massive fan of the industrial genre at the time, I checked out this work with great interest. And now, looking back, I realize that this album will always hold a special place in my heart.
The record is often considered the most "mainstream" in Dimmu Borgir’s discography. Yet, it is precisely the easiest gateway into the band's work. However, there is a catch here: the album is far from a classic representation of their sound. If you decide to explore the band's other releases after listening to this one, you might either end up disappointed or, conversely, become a die-hard fan of Dimmu Borgir.
Puritanical Euphoric Misanthropia is an incredibly solid, dark, high-quality, stylish, and masterful piece of work. Most importantly, it will appeal to far more than just fans of the band or this specific genre.
(picture generated with AI)
(all the videos taken from Nuclear Blast official Youtube Channel - https://www.youtube.com/channel/UCoxg3Kml41wE3IPq-PC-LQw)
Це перший блек-метал альбом, який я прослухав від початку і до самого кінця. І не один раз.
Колись, у далекому 2002 році, я почув у свого товариша альбом «Puritanical Euphoric Misanthropia» і… був шокований. Ця музика кардинально відрізнялася від того блек-металу, який слухали мої знайомі і який чув я сам.
В першу чергу, звичайно, вражає справжній симфонічний оркестр. Уже зі вступу «Fear and Wonder» слухач розуміє, що на нього чекає не просто ще одна похмура платівка, а справжня опера хаосу.
Найбільше в цій музиці мені подобається гармонія між сирою агресією жанру, технічністю ударних та гітарних пасажів і високою класикою.
А найголовніше (те, що «продало» мені цей альбом) — відчутні вкраплення індастріалу, які ідеально вписалися в естетику жаху та тематику матеріалу. Будучи на той час фанатом саме індустріального жанру, я з цікавістю ознайомився з цією роботою. І тепер, з плином часу, розумію: цей альбом завжди посідатиме особливе місце в моєму серці.
Платівка вважається чи не «найпопсовішою» у дискографії Dimmu Borgir. Проте саме з неї найлегше зануритися у творчість колективу. Хоча тут є одна хитра штука — альбом далеко не класичний представник гурту. Якщо після його прослуховування ви забажаєте ознайомитися з іншими роботами норвежців, то можете або розчаруватися, або ж навпаки — стати відданим фанатом Dimmu Borgir.
«Puritanical Euphoric Misanthropia» — це надзвичайно міцна, похмура, якісна, стильна та майстерна робота. І найголовніше — вона сподобається далеко не тільки прихильникам гурту чи цього жанру.
