Глава 6. Узлісся.
День заснула, а Ніч бігла до узлісся. Бігти не близько, а вона ще й голодна. Пізніше Ніч зупинилася пополювати і відпочити, а як відпочила, побігла далі. Вона так зупинялася декілька разів, аж доки не добігла до узлісся. На узліссі її чекав сюрприз у вигляді трьох котів, жодного рудого і двох білих. Вони на неї накинулись і намагались схопити Ніч так, щоб вона не змогла втекти і не могла їх дряпати, або кусати. І їм це вдалося, після цього Ніч кудись понесли і це кудись виявилось табором світлого клану. По дорозі Ніч подумки лаялась, бо просто не могла стриматись, хоч вона і кицька, але має право на власні емоції і думки. Коли Ніч заспокоїлася, то прикинула, а що як спробувати вивернутись і вкусити, а потім втекти у центр лісу до дикого клану. Коти, наче здогадавшись про її думки, поклали Ніч на землю, оточили, щоб не втекла і сказали - Тобі зараз не втекти... - Хоч як не намагайся - доповнив рудий кіт. - В клані розберемося - закінчила біла кицька, яка на перший погляд могла здатися котом. І її понесли знову. Вона лаялась і брикалася, кусалась і дряпалась, але не допомогло, бо коти (можливо світлого) клану відповідали їй тим самим. Нарешті Ніч вирвалася і чимдуж побігла в ліс. Швидше! Швидше! Швидше! - панічно думала вона, лапи боліли, в очах мерехтіли сосни, клени, дуби і берези, Ніч запанікувала і з-заду її наздоганяли кланові коти, а попереду - величезна каменюка!
Ніч загальмувала, подивилася, чи не можна обійти, і коли зрозуміла, що її не обійти, зібрала усі сили, що залишилися, видихнула і стрибнула. Ніч вдалося застрибнути на верхівку каменюки.
Два кота и і кицька, що гналися за нею, загальмували і спитали - Ну, що... Кицюня не втомилася?
