Глава 2. Темнокіт
Гррррр!!! Де цей кіт, що хоче з нами зустрітись! Гррр! Доки на цій похмурій галявині від одного дерева до другого шаленіла чорно-сіра (а при світлі місячного сяйва ще й срібляста), пухнаста блискавка, раптом вийшов чорно-рудий кіт, який не встиг відстрибнути з дороги темно-пухнастої блискавки і до неї додався ще один колір.
Потім блискавка вдарилась об дерево. Чорно-сіре Щось впало в кущі, а кіт на галявину прямо в коло місячного сяйва. Десь через хвилину чи дві, кіт почув голос, який, як здавалося, йшов з кущів - Розказуй, навіщо й ти прийшов, і що хочеш від мене! Голос звучав грізно і так, що одразу ставало ясно - він звик наказувати.
Кіт преспокійно відповів - я, хочу стати одним із вашого клану!
- А що ти даси натомість? - вкрадливо і навіть трохи зловісно запитав голос.
- Цінну інформацію!
- Гм, і яку ж?
- Аби кому я не скажу!!! Якби я точно знав, що ви мені друг, а не ворог, я б сказав, не вагаючись!
- Я той, хто може стати твоїм другом навіки.
- Може, але ще не став!
- Добре, я прийму тебе до темного клану.
- Правда?
- Але якщо твоя інформація не цінна, то ти будеш радіти, що тебе взагалі живим залишили!
- Д-добре.
- Інформацію!!!!
- В мене є підстави думати, що я їх бачив.
- Кого!!!
- День і Ніч!
- Продовжуй.
- Я за ними спостерігав весь день!
- Розказуй, не змушуй мене чекати!
- Можна побачити вас? Із кущів вийшов чорно-сірий кіт. - Ось з ким ти розмовляв, з Темномісяцем главою Темного клану!