Вчора у нас на роботі розповідали про тріаж, страшне слово, а коли вникати в суть, то стає ще страшніше.... на пошту безкінця приходять методички про те, куди бігти і що брати з собою, що має бути зібране і стояти на поготові вдома. Усі навколо накручені, схвильовані, стурбовані....
А в мене дома енергетично це все перебирають на себе діти. Ну звичайно, адже з садка приходить маленька веселенька, хоче гратись, співати, а тобі щось не лежить до веселощів, дитя плаче, - мама що таке, чому всі такі несмішні? - питає, пробую щось пояснити, бачу стурбована дитина - думаю, нащо оце їй? Сумує, ставить надто дорослі питання про життя.
Не довго думаючи, пообіцяла, що поки я до обіду буду дома - прогуляємо садок і підемо покатаємось, побродимо по округах))) Так і зробили.
Зарядились позитивними думками, зрозуміли наскільки прекрасне життя і наскільки іноді ти зациклюєшся на дурницях і не бачиш чи не цінуєш те, що навколо тебе, а найголовніше, так пріоритети одразу чітко виставляються. І ти розумієш, шо саме для тебе найцінніше, і як ти не хочеш втратити це.
Любіть один одного, цінуйте, обіймайте, цілуйте - ті, хто поруч з вами - найдорожчі в світі.