Привіт, друзі.
Всі думки кружляють навколо ситуації в нашій країні. Як завжди тривожність та коливання від спокіцної впевненості "все буде добре" до панічного "що ж робити і як жити далі?"
Пізнього вечора два дні тому українцям обіцяли приємні новини та досить цікаві події. Вже вчорашній ранок показав, що обіцянка була не голослівною. Всі ми дізналися про підрив Кримського мосту. Що ж... Новина дійсно покращила настрій, шкода лише, що його не знесли повністю з лиця землі, щоб і згадки не лишилося про дану конструкцію.
Паралельно почала згадувати перший підрив. Це було минулої осені. Ейфорія, щастя від такої події затьмарило. Рашисти ж вже наступного дня вчинили масову ракетну атаку. Вона була першою. Більше 100 ракет за декілька годин. Вражаюче страшна цифра. Я запам'ятала дуже чітко цей день. Була у від'їзді. Інтернету не було. Приїхала в сусідній район, а там світла немає і всі вдома. Дивилися люди на мене ошаліло, мовляв, чого ти приперлася в такий день?
Hello, friends.
All thoughts are circling around the situation in our country. As always, there is anxiety and fluctuations from the calm confidence that everything will be fine to the panic of "what to do and how to live on?"
Late in the evening two days ago, Ukrainians were promised good news and quite interesting events. Yesterday morning showed that the promise was not unfounded. We all learnt about the explosion of the Crimean bridge. Well... The news really improved my mood, it's just a pity that it wasn't completely demolished so that there would be no memory of this structure.
At the same time, I began to remember the first explosion. It was last autumn. The euphoria and happiness of that event were eclipsed. The very next day, the Rashists launched a massive missile attack. It was the first one. More than 100 rockets in a few hours. An impressively frightening number. I remember that day very clearly. I was away. There was no internet connection. I arrived in a neighbouring district, and there was no electricity and everyone was at home. People were looking at me dumbfounded, saying, "Why are you here on such a day?
Цього разу кацапи вдалися до іншого виду терору. Вони використовують продовольчу сировину та залежність інших країн від нашого зерна, щоб диктувати свої умови. Це звичайнісінький тероризм голодом, який не є чимось новим для росіян. Правильно сказав Зеленський: ми не мали жодних домовленостей з окупантами. То ж "смачний плювок" в обличчя від країни терориста отримали ООН та Ердоган.
Тривожно і на Харківщині. Говорять, що там знову насуває орда рашистів. Почастішали обстріли самого міста. Ніяк не дійде наволочам, що Харківщина ніколи їм не дістанеться.
Моніторю новини, слухаю експертів. Не бачу жодного реального посвітку у війні, окрім як розчавити росію до самого її основи.
Боже поможи, Світе підтримай...
This time, the Katsaps have resorted to a different kind of terror. They are using food raw materials and the dependence of other countries on our grain to dictate their terms. This is the most common terrorism by starvation, which is nothing new for the Russians. Zelenskyy was right: we had no agreements with the occupiers. So the UN and Erdogan received a "delicious spit" in the face from the terrorist country.
The situation in the Kharkiv region is also alarming. It is said that a horde of racists is advancing there again. The shelling of the city itself has become more frequent. The bastards do not understand that they will never get Kharkiv region.
I monitor the news, listen to experts. I don't see any real light in the war, except to crush Russia to its very foundations.
God help us, and the world help us...
