Вітаю всіх, друзі.
Завтра, 18 квітня, оголошено днем жалоби на Чернігівщині. Хоча, насправді, день жалоби в усієї України. Думаю, що кожен знає про чергову ницу, підлу і абсолютно нелюдську кацапську атаку нашого мирного і прекрасного міста Чернігів, яка відбулася сьогодні вранці.
Про масштаби руйнування та заходи із ліквідації трагедії читаю цілий день. І з кожним повідомленням все збільшується і збільшується кількість загиблих. Нині їх 22, серед яких 2 дітей. Багато травмованих. Від осмислення всього горя завмирає серце, горло здавлює від безсилої люті.
А скільки ж таких днів жалоби було в Україні за весь час війни? Скільки ще буде? Найстрашніше те, що ніхто сказати не може. Спасіння – ракети до ППО, яких катастрофічно не вистачає. Просто немає чим збивати багато кілограмову «смерть», що рухається небом. І знову дилема та крик про допомогу, як на початку війни: «Закрийте небо над Україною». Адже поки в кабінетах, десь далеко за кордоном ніяк не вирішать «скільки і коли», гинуть мирні українці, гинуть діти, руйнуються міста.
Не знаю скільки ще потрібно смертей, руйнувань та горя, щоб світ нарешті зрозумів, що зло, з яким ми всі маємо справу, розростається в геометричній прогресії, міцнішає день від дня, стає все більш пекельно нахабним, відчуваючи власну безкарність. Черчилль, колись писав, що настануть темні часи, коли фашизм відродиться у найгіршій своїй формі. Мало того, явні фашисти будуть звинувачувати в цьому інших. Так от цей час настав, коли народ, який є дикими терористами вбиває всіх на своєму шляху, виправдовуючи свої дії якимось несусвітніми теоріями.
Біда нам, людям, яких історія нічому не вчить. Кожен день зволікання рівноцінний програшу. І ні – не України, а всього світу.
Світлина
Good morning, friends.
Tomorrow, 18 April, has been declared a day of mourning in the Chernihiv region. Although, in fact, it is a day of mourning for the whole of Ukraine. I think everyone knows about the latest despicable, vile and absolutely inhuman Katsap attack on our peaceful and beautiful city of Chernihiv that took place this morning.
I've been reading about the scale of the destruction and the measures taken to eliminate the tragedy all day. And with each report, the number of dead is increasing. Now there are 22 of them, including 2 children. There are many injured. The comprehension of all the grief makes my heart sink, and my throat feels like it's being squeezed by impotent rage.
And how many such days of mourning have there been in Ukraine since the war began? How many more will there be? The worst thing is that no one can say. The only salvation is air defence missiles, which are sorely lacking. There is simply nothing to shoot down the multi-kilogram "death" moving through the sky. Again, a dilemma and a cry for help, just like at the beginning of the war: "Close the skies over Ukraine". After all, while in the offices somewhere far abroad they are still trying to decide "how much and when", civilian Ukrainians are dying, children are dying, cities are being destroyed.
I don't know how many more deaths, destruction and grief are needed for the world to finally realise that the evil we are all dealing with is growing exponentially, getting stronger day by day, becoming more and more hellishly brazen, feeling its own impunity. Churchill once wrote that dark times would come when fascism would be revived in its worst form. Not only that, but outright fascists will blame others for it. So this time has come, when people who are savage terrorists kill everyone in their path, justifying their actions with some unbelievable theories.
Woe to us, the people whom history teaches nothing. Every day of delay is tantamount to a loss. And no, not for Ukraine, but for the whole world.
