Привіт, друзі.
Вчора від нас поїхала Мурка. Ні, мова йде не про кішку та навіть не про
тварину. Таке миле прізвисько носить вже досить не молода пані, яка 8
місяців прожила в нашому гуртожитку.
Насправді, жінку звати Галина Іванівна. Їй 70 років. А з її другим ім’ям
вийшла досить кумедна історія. В перші дні війни, коли ми ще не знали
людей та лише знайомилися, немолодий, але досить жвавий чоловік стояв у
черзі в їдальні біля вікна роздачі, щоб отримати порцію. Кухарка, бачить
лише того, хто стоїть біля вікна, обіднього залу їй не видно. Досить часто
хтось один із сім’ї бере порції на всіх, поки інші чекають за столом. От
працівниця кухні і запитала в чоловіка, чи він сам. А він каже: “Ні, я з
Муркою”. Так, як багато приїжджих привозили з собою домашніх тварин,
вона подумала, що дідусь прийшов з кішкою, та подивувалася, що він привів
її в їдальню. Цікавість взяла своє і кухарка визирнула з вікна. Яке ж бо було
здивування, коли вона побачила за столом ошатну літню пані. Чоловік
заусміхався на здивування працівниці і підтвердив: “Так, так. Це моя Мурка”.
Дідусь пояснив, що не варто так дивуватися, адже це його кохана дружина і
він так ласкаво зве її.
З того часу Галина Іванівна у нас стала Муркою. Жінка взагалі не
ображалася. Таке прізвисько навіть лестило їй.
Наша Мурка, проживши 8 місяців у гуртожитку, зовсім нікому не набридла
(фігурально висловлююся). За цей час від неї не було жодних нарікань чи
зайвих претензій. Вона абсолютно позитивна жінка, у всіх сенсах. Крім того,
вона дуже патріотично налаштована. Коли Галина Іванівна дивилася новини,
то можна було не намагатися піймати суть того, що розповідають. За її
гнівними коментарями на росію та прокльонами орків складно було
зосередитися. Це так потішно, що бабусечка, “божа кульбабка”, не нехтуючи
міцним слівцем, висловлює власне ставлення до окупантів.
Галина Іванівна разом з чоловіком повернулися в Харків. Поїхали
старенькими Жигулями, які за 8 місяців простою трішки вросли в землю. Я
запитувала жінку, чи не страшно їй і чому не хоче перечекати хоча б зиму?
Та Мурка відповіла, що вже втомилася боятися і дуже хоче додому. Я її
розумію, адже вдома завжди найкраще.
Приємно, що жінка не забула подякувати моєму колективові за гостинність.
Адже досить часто люди від’їжджають , навіть не повідомляючи, на мою
думку, прояв абсолютної неповаги.
Сподіваюся, що в усіх, хто повертається додому, все буде добре , а їх дні і
ночі будуть без тривог та вибухів.
Hello, friends. Murka left us yesterday. No, we are not talking about a cat or even an animal. Such a cute nickname is already worn by a rather young lady who lived in our hostel for 8 months. In fact, the woman's name is Galina Ivanovna. She is 70 years old. And with her second name, a rather funny story came out. In the first days of the war, when we still did not know people and were just getting to know each other, an old but rather lively man stood in line in the canteen at the distribution window to get a portion. The cook sees only the person standing by the window, she cannot see the dining hall. Quite often, one member of the family takes portions for everyone while the others wait at the table. The kitchen worker asked the man if he was alone. And he says: "No, I'm with Murka." As many visitors brought pets with them, she thought that grandfather had come with a cat, and was surprised that he had brought her to the dining room. Curiosity took its toll and the cook looked out the window. What a surprise she was when she saw an elegant elderly lady at the table. The man smiled at the worker's surprise and confirmed: "Yes, yes. This is my Murka." Grandfather explained that you should not be so surprised, because this is his beloved wife and he calls her so affectionately. Since then, Galina Ivanivna has become Murka with us. The woman was not offended at all. Such a nickname even flattered her. Our Murka, having lived in a dormitory for 8 months, did not get bored at all (figuratively speaking). During this time, there were no complaints or unnecessary claims from her. She is an absolutely positive woman, in every sense. In addition, she is very patriotic.When Galina Ivanovna was watching the news, one could not try to catch the essence of what was being said. It was difficult to concentrate behind her angry comments about Russia and cursing orcs. It is so funny that the grandmother, "God's dandelion", without neglecting a strong word, expresses her own attitude towards the occupiers. Galina Ivanivna and her husband returned to Kharkiv. We drove the old Zhigulys, which grew a little into the ground after 8 months of idleness. I asked the woman if she was afraid and why she didn't want to wait at least for the winter? But Murka replied that she was tired of being afraid and really wanted to go home. I understand her, because home is always the best. It's nice that the woman didn't forget to thank my team for the hospitality. After all, quite often people leave without even informing, in my opinion, a manifestation of absolute disrespect. I hope that everything will be fine with everyone who returns home, and their days and nights will be without worries and explosions.
