Я й досі продовжую спостерігати за своїми мухоморами, які виросли біля берези, мабуть, місяць тому. Потім було дуже сухо — вони зупинилися в розвитку й так і засохли, навіть не ворухнувшись, крім одного, який на момент засихання встиг розкритися. Я вже ділився з вами, точніше їхніми світлинами, і ось знову — через два тижні (аж не віриться, що минуло стільки часу) — зробив ще одне спостереження й хочу поділитися результатами. Ви можете порівняти фотографії, наведені в дописі за два тижні тому — ось на нього посилання.
Сьогодні можна помітити, що ці мухомори практично не змінилися. Стали тільки трішки більш засушеними. Але помітно, що той мухомор, який все-таки встиг був розкритися, уже починає зеленіти — здається, на ньому з’являється якась пліснява чи цвіль. Через це він набуває химерного вигляду — такого собі фантастичного, казкового… але не просто казкового, а казково-лякливого. З тих німецьких казок, які нам колись читали, коли ми були дітьми. А зараз, коли ми перечитуємо їх у дорослому віці, розуміємо, що то були справжні страшилки, які чомусь так любили переповідати дітям: вбивства, насилля — все як є і зараз, коли в Україні війна.
Але світ такий, який є. Хоча зараз дітям намагаються розповідати щось м’якше, світліше. Це, мабуть, було актуально до війни. Хоча й тепер дехто уникає теми війни — діти й так надто багато всього пережили. Проте, можливо, коли живеш у такому жорстокому світі, то й варто готувати дітей до того, що він не з цукру.
Так ось… я взагалі-то про гриби починав допис. Бачите — вони досі є, ці грибочки, і майже не змінилися. Тобто не розлізлися в якусь слизняву, як це зазвичай буває з грибами, що не засихають — вони тоді просто перетворюються на слиз і розтікаються по землі. А тут — засохли й собі цілком «комфортно» почуваються (звісно, умовно кажучи).
Якщо ще колись зроблю якісь фото, то, безумовно, поділюся з вами — буде цікаво побачити, як ці грибочки себе «почувають», якщо вони взагалі щось відчувають.😉